Глава 2
ВИНИКНЕННЯ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ: НАЦІОНАЛЬНО-СОЦІАЛІСТИЧНИЙ ВИБІР (3 березня
1917 р. – 28 квітня 1918 р.)
§ 1. Деякі особливості модернізації імперії в 1861-1914 рр. та їх вплив на
формування суспільно-політичних процесів у Наддніпрянській Україні в 1917 р.
Вістка про зречення імператора Миколи II від влади захопила зненацька i весь
свiт, i учасників українського полiтичного руху. В четвер, 15 березня, вiдомий
український громадський дiяч Є. Бачинський записав у своєму щоденнику: “Нарештi
в усiй швейцарськiй пресi ... повно всяких вiсток про подiї в Петроградi та
взагалi в Росiї... Про Україну першi згадки як про “провiнцiю пiвденної Росiї“.
Вiдзначивши наявнiсть вiдомостей про утворення в Одесi “Революцiйного
Громадського комiтету“ на чолi з С. Шелухiним, а в Києвi на чолi з дiячами ТУП,
майбутнiй український посол до Швейцарської Конфедерацiї прямо вказує: “Про
почин органiзацiї Української Центральної Ради згадки не було“. Отож, робить
вiн висновок, “розiрвана персональна угода мiж Україною i Росiєю. Юридично
Україна може вiднинi iснувати вже як незалежна держава. Треба тiльки це її
право оформити i в тiм напрямi вести розмови з Тимчасовим Урядом, а не тiльки
домагатися автономiї“[i].
Як для тодiшньої Надднiпрянської України, це було судження занадто радикальне,
хоча політична ситуація, яка виникла в Росiї після повалення монархії Романових
та проголошення Республіки, теоретично відкривала можливості для розв“язання
фундаментальних проблем державного та суспільного життя, про що навіть мріяти
тижнем раніше було офіційно заборонено. Чи не найголовнішими були питання
запровадження інновацій в системі державного та політичного устрою, нового
державного устрою, перебудови всієї системи взаємовідносин між центральним
урядом та “національними окраїнами“ колишньої імперії, надання рівних
політичних, економічних та інших прав усім громадянам тощо. Вирішити ці та
безліч інших проблем, в т.ч. породжених обставинами воєнного часу, намагалися,
спираючись на спадок попередньої доби.
Перші дієві спроби модернізації Імперії почалися невдовзі після приголомшливої
та принизливої для правлячого режиму поразки в Кримської вiйнi 1853-1856 рр.
Формування модерного великоіндустріального виробництва, відповiдна модернiзацiя
державних, суспiльних та полiтичних iнститутiв почалися по смерті імператора
Миколи I внаслiдок так званих “великих“ реформ iмператора Олександра II,
започаткованих 1861 р. Послідовність цого процесу була іншою, нiж в країнах
Центральної та Захiдної Європи, де аграрний переворот, який стався внаслідок
революцій ХVII - ХVIII ст., і насамперед, Французької, покликав до життя
переворот промисловий - спочатку в легкій, а потім і у важкій індустрії.
Наслідком цього стало формування банківської системи та розквіт залізничного
будівництва, що сприяло перетворенню господарських систем західноєвропейських
держав приблизно протягом сторіччя в неподільне ціле. Цей процес, в свою чергу,
визначив логiку формування полiтичного спектру “справа - налiво“, тобто вiд
партiй консервативного та лiберального спрямування - через “центр” - до
соцiал-демократичних та комунiстичних.
В Росiї все вiдбувалося немовби в “дзеркальному“ вiдображеннi. Прискорений
розвиток важкої індустрії зумовив бум залізничного будівництва в 60 - 70 - ті
роки ХIХ сторіччя (при цьому такий промисловий район як Донбас, що відігравав
ключову роль в економіці всієї країни, “проскочив“ домануфактурну стадію
розвитку). Формування системи банків, спочатку великих комерційних, а потім
середніх та малих, завершило процес становлення економічної системи,
характерною рисою якої була незавершеність аграрного перевороту. Саме тому
остаточного майнового поділу селянства в Російській імперії не відбулося.
Природним політичним наслідком цього стало, по-перше, “зворотнє“ стосовно
захiдноєвропейського формування полiтичної структури суспiльства: спочатку (в
90-ті роки ХIХ сторіччя) виникають ультрарадикальнi групи
iнтернацiоналiстсько-соцiалiстичного спрямування, i лише згодом - партiї
демократичної, консервативної та лiберальної орiєнтацiї (чи не єдина
конституційна та демократична партія інституціоналізувалася лише в 1905 - 1907
рр.). По-друге, на теренах Романiвської монархiї вiдбулося не тiльки
“змішування“ руху поміркованого та ультрарадикального соціалістичного,
характерного для першої стадії індустріального розвитку, але й демократичного,
консервативно-лiберального, що виникає зазвичай на пізнішій стадії.
Свою специфіку мали і соціальні процеси. Передовсім слід зазначити, що
буржуазія Російської імперії помітно забарилася у своєму становленні порівняно
із західноєвропейською. Вона була поділена на декілька відносно незалежних одна
від одної фінансово - промислових груп, які запекло конкурували як на
економічному грунті, так і в політичній сфері. Прискорений же економічний
розвиток сприяв концентрації різних загонів промислових найманих робітників у
масштабах країни.
Отже, в Російській імперії 1917 р. об“єдналися рухи різних історичних епох:
загальнодемократичний, в т.ч. тред-юніоністський, який ставив за мету реформу
політичної системи та державного устрою еволюційним, правовим шляхом та
селянський, який виступав за радикальну зміну відносин власності передовсім в
аграрному секторі й тотальну зміну існуючого політичного режиму будь-якими
засобами та методами, і, отже, за зміну форми та інститутів державного
управління. При цьому провідниками останньої політичної течії активно
розігрувалася карта “припинення імперіалістичної війни“ і навіть перетворення
її на війну громадянську.
Пор
- Київ+380960830922