РОЗДІЛ 2
АГРАРНИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ТА ЙОГО МІСЦЕ В ЕКСПАНСІОНІСТСЬКИХ ПРАГНЕННЯХ НАЦИСТСЬКОЇ НІМЕЧЧИНИ
Поразка Німеччини в Першій світовій війні та прагнення до реваншу слугували підґрунтям для підвищення популярності радикальних політичних сил, які закликали німецький народ зайняти "відведене" йому домінуюче місце у світі та відродити могутність і впливовість своєї Вітчизни. Під такими лозунгами до влади рішуче простувала праворадикальна партія НСДАП на чолі із її харизматичним лідером Адольфом Гітлером, яка проголошувала ідею панування німецької нації, що, в свою чергу, вимагало активної й агресивної зовнішньополітичної діяльності. Чудово засвоївши уроки останньої війни, яка була програна, насамперед, через ресурсну, промислову та продовольчу кризові ситуації, нові урядові кола Німеччини здійснювали активний пошук альтернативних ресурсно-територіальних джерел. І саме українські території, з їх багатими чорноземами, вугіллям, металорудними запасами тощо, були найбільш бажаними для нацистської Німеччини колоніальними володіннями, які мали вирішити низку соціально-економічних та політичних проблем і стати форпостом у боротьбі за світове панування.
Проте, плани лідерів нацистської Німеччини щодо захоплення українських територій мали неминуче призвести до конфлікту з Радянським Союзом, який об'єднував у межах своїх кордонів більшу частину українських земель та українського населення. Уже до кінця 1930-х років тут було здійснено небачену до цього часу побудову якісно новітніх форм ведення народного господарства, заснованих на принципах централізму, колективізму та плановості. Реалізація суспільно-політичних і економічних ідей В. І. Леніна та Й. В. Сталіна призвела до масових репресій, голодоморів, колосальних втрат серед населення країни. Проте, пройшовши важкий та кривавий для власного народу шлях перетворень та реформ, пристосувавши економіку до загально прийнятих у державі ідеологічних догматів, Україна перетворилася на економічно потужну державу і стала відігравати роль всесоюзної житниці та сировинної бази.
2.1. Плани реакційних кіл Третього рейху щодо експлуатації аграрного сектору економіки України
У 1930-1940-х рр. Німеччина виступала основною детермінантою в міжнародних відносинах. Провівши модернізацію економіки, створивши одну із найпотужніших армій на світовому просторі, А. Гітлер та його оточення приступили до реалізації проголошених планів щодо необхідності здобуття колоніальних територій для подальшого розвитку Третього рейху. Поступово викристалізувалося два напрямки у вирішенні даного завдання: африканський та східноєвропейський. При мовчазній згоді Англії та Франції, домінуючим було проголошено східноєвропейський вектор, провідне місце в якому займала Україна. Саме завдяки українським землям, нацисти планували вирішити проблеми перенаселення, формування продовольчої та сировинної бази тощо.
Ця тенденція не була новітньою для німецької політичної еліти. Ідеї експансії на схід, прагнення до захоплення природних багатств України сягали своїми коренями концепції "світового домінування" німецького народу Фрідріха ІІ та Пангерманського союзу [484, с. 39-40]. Вони були перейняті й розвинуті лідерами націонал-соціалістичної партії. Так, у програмі НСДАП зазначалося: "Ми вимагаємо землі та простору (колоній) для забезпечення нашої нації та розселення надлишків нашого народу [598, с. 178]". Були визначені й території для реалізації задекларованих планів. Зокрема, А. Гітлер у своїй книзі "Mein Kampf" писав: "Коли ж ми говоримо про завоювання нових земель в Європі, ми, звичайно, маємо на увазі в першу чергу тільки Росію, а також залежні від неї держави [415, с. 214]".
Розвиваючи дану тезу, один із ідеологів нацистів Альфред Розенберг у своїй праці "Майбутній шлях німецької зовнішньої політики", опублікованій у 1927 р., проголосив ідею загарбання та поділу Радянського Союзу з метою "забезпечення Німеччини простором, свободою та хлібом". Одним із головних завдань Німеччини, на його думку, було перетворення "багатого українського Півдня" на її аграрно-сировинний придаток - джерело хліба та ринок збуту німецької промислової продукції [570, с. 203].
Аналізуючи дані праці, можемо прийти до висновку, що Україна, в силу свого геостратегічного розташування, наявності багатих природних ресурсів і родючих земель, розглядалась як один із важливих регіонів так званого "життєвого простору" для німців. Адже, на той час вона являла собою величезну територію, населену майже 40 млн. чоловік, за якою міцно закріпилася репутація "житниці" та сировинної бази СРСР.
Отже, як бачимо, девіз пангерманістів: "Україна - німецька Індія" був узятий на озброєння націонал-соціалістичною партією мало не з перших її кроків [564, с. 532]. А з приходом нацистів до влади, ця ідея почала набувати реальних обрисів. А. Гітлер та його оточення навіть не вважали за потрібне приховувати свої зазіхання на українські землі, як на один з важливих чинників реалізації своїх економічних та геополітичних інтересів: "Більше нас зі Сходу ніхто не вижене! У нас була монополія на калій. Тепер ми до того ж одержимо і монополію на хліб, вугілля, залізо, деревину [489, с. 440]".
Подібні ідеї віднайшли своє відображення не лише в теоретичних розробках ідеологів нацизму, а й позначилися на практичній діяльності німецьких дипломатів. Зокрема, в червні 1933 р. на міжнародній економічній конференції, що проходила в Лондоні, представники німецької делегації висунули пропозицію передати Німеччині для "раціонального використання" українські землі [610, с. 340]. Таким чином було продемонстровано, хоча і завуальовано, бажання перетворити Україну на багату колонію "могутньої Великонімеччини", яка, хоч і розвивалася динамічно, все ж таки потребувала нових володінь.
Важливість аграрного сектору економіки України для Німеччини була очевидною. Так, статс-секретар Міністерства продовольчого постачання Герберт фон Бакке запевняв А. Гітлера, що "о