РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ НАУКОВИХ КОНЦЕПЦІЙ ТА ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ І КОДИФІКАЦІЇ ЗЕМЕЛЬНОГО
ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
2.1. Формування наукових концепцій кодифікації земельного законодавства України
в період з 1917 до 1928 року.
Після Лютневої революції 1917 року не відбулося негайного скасування раніше
діючого земельного законодавства. Тимчасовий уряд у Росії навіть наказував не
припиняти землевпорядження, що існувало до Лютневої революції [61) [54]
Будзилович І., Юрченко А. Перший Земельний кодекс України та проблеми сучасного
земельного законодавства // Право України. - 1998. - № 2. - С. 93.]) [54].
Однак поглиблення кризи у використанні землі, викликаної наслідками першої
світової війни, призвело до того, що напередодні І Всеросійського з'їзду рад
селянських депутатів з різних регіонів Росії було доставлено 242 накази,
об'єднаних у єдиний Селянський наказ про землю. У цих наказах висловлювалася
недовіра селянських мас до будь-якого типу земельної власності. Разом з тим ці
накази захищали трудове землекористування в противагу будь-якому іншому.
Селянський наказ був покладений більшовиками в основу Декрету «Про землю» [62)
[52] СУ РСФСР. - 1917. - № 1. - Ст. 3.]) [52], прийнятого ІІ Всеросійським
з'їздом рад селянських депутатів 26 жовтня 1917 року (Декрет був прийнятий 26
жовтня о 2-й годині ночі, тобто фактично 27 жовтня). Декрет про землю, який
став першим законом про землю Радянської Росії, ґрунтувався на трьох основних
правових положеннях:
1. Декрет проголошував націоналізацію земельного фонду Росії. У п.1 Селянського
наказу вказувалося, що «право приватної власності на землю скасовується
назавжди; землю не можна ні продавати, ні купувати, ні здавати в оренду або в
заставу, ні яким-небудь іншим способом відчужувати». Відповідно до Декрету вся
земля (державна, удільна, кабінетська, монастирська, церковна, посесійна,
майоратна, приватновласницька, громадська і селянська і т.д.) відчужувалася
безоплатно, оберталася у всенародне добро і переходила в користування всіх
працюючих на ній.
2. У п.2 Декрету передбачалися конфіскація поміщицьких, удільних, монастирських
і церковних земель і передача їх у розпорядження волосних земельних комітетів і
повітових Рад селянських депутатів.
3. Декрет містив вимогу забезпечення зрівняльного землекористування, тобто
поділу земель «...між трудящими, залежно від місцевих умов, за трудовою або
споживчою нормою» (п.2 Селянського наказу).
Прийняття Декрету про землю 1917 призвело до скасування приватної власності на
землю назавжди і без будь-якого викупу. Земля була вилучена з цивільного обігу
і надавалася відповідними державними органами тільки в користування і на
безкоштовній основі.
Дію декрету відповідно до резолюції І Всеукраїнського з'їзду рад від 25 грудня
1917 року «Про організацію влади на Україні» було поширено на територію України
[63) [62] Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради,
постанов і розпоряджень уряду УРСР. – К., 1963. – Т.І. - С. 77. ]) [62]. Слід
зазначити, що згідно даної резолюції на територію України розповсюджувалась дія
всіх декретів та розпоряджень уряду Радянської Росії, що були прийняті до 25
грудня 1917 року. Така практика застосовувалась і надалі.
Виходячи з цього, можна говорити про те, що прийняття даного декрету
ознаменувало собою початок періоду розвитку власне земельного законодавства
України. Декрет про землю став своєрідним програмним актом, його «знакова» роль
у становленні вітчизняного земельного законодавства аж до початку 90-х років
полягає в тому, що саме цей акт визначив його подальший розвиток.
Положення Декрету про землю, що заклали принципи формування земельного
законодавства СРСР і України зокрема, були конкретизовані в Декреті ВЦВК від 19
лютого 1918 року «Про соціалізацію землі». ІІ Всеукраїнський з’їзд Рад 19
березня 1918 року затвердив Декрет «Про соціалізацію землі» в редакції ВЦВК.
На відміну від Декрету про землю, положення якого мали декларативний характер,
Декрет про соціалізацію землі був комплексним актом, що складався з 13-ти
розділів («Загальні положення», «Хто має право користуватися землею», «Порядок
надання землі в користування», «Встановлення землеробських споживчо-трудових
норм», «Встановлення норм землекористування при відводі землі під будівлі, під
сільськогосподарські промисли, на культурно-освітні цілі тощо», «Переселення»,
«Форма землекористування», «Набування прав на користування землею», «Порядок
набування прав на користування землею», «Здійснення прав на землекористування»,
«Перехід прав на користування даною ділянкою землі», «Перерив в правах осіб, що
користуються землею, стосовно ділянок, які вони займають», «Припинення прав на
користування землею») і 53 статей.
Стаття 1 Декрету про соціалізацію землі закріплювала положення «про скасування
назавжди будь-якої власності на землю, надра, води, ліси і живі сили природи в
межах Російської Радянської Федеративної Республіки». У наступній статті
декрету говорилося, що: «Земля без будь-якого (явного чи прихованого) викупу
відтепер переходить у користування всього трудового народу». Декрет,
проголошуючи волю вибору форм землекористування, передбачав наступне: «При
встановленні порядку передачі землі в користування перевага віддається трудовим
сільськогосподарським товариствам перед одноособовими господарствами» (ст.22
Декрету). У статті 35 було записано: «Російська Федеративна Радянська
Республіка з метою якнайшвидшого досягнення соціалізму здійснює усіляке
сприяння (культурна і матеріальна допомога) загальній обробці землі, надаючи
перевагу трудовому комуністичному артільному і кооперативному господарствам
перед одноособовим».
У статті 12 декрету «Про соціаліз
- Київ+380960830922