РОЗДІЛ 2
Історичний процес як процес розвитку суспільства у філософсько-історичній
концепції М.Грушевського
М.Грушевський у філософсько-історичних поглядах розвиває бачення історичного
процесу як складної взаємодії різних чинників історії. На його думку, основним
суб’єктом історичного процесу є народ. Тому в дослідженні історії М.Грушевський
аналізує різноманітні аспекти взаємодії народу та чинників історії. Історичний
процес, його протікання інтерпретується Грушевським, виходячи із народу як
суб’єкта історії, тому що народ є основною діючої силою історії. Народ створює
культуру, яка стає основою цілісності і неперервності історії. Із даної позиції
також випливає розгляд проблеми законів і закономірностей історичного процесу,
інтерпретація його основних вимірів і особливостей протікання. Пояснення та
аналіз даних проблем пов’язується із народом, тому що історичний процес не може
реалізуватись без людини, без народу, без взаємодії спільноти із оточуючими
чинниками. Історія розгортається у баченні Грушевського як взаємодія
культурного чинника і природного, народу та природи, тому що народ є одним із
найбільш дієвих факторів історичного процесу, який взаємодіє з природнім
середовищем, що, у свою чергу, впливає на особливість та неповторність
культури.
Слід зазначити, що бачення народу як основного фактора історичного процесу,
випливає із романтизму і народницьких поглядів Грушевського, де народ є
основний предмет уваги. Крім того, це є наслідком його позитивізму і
соціологізму, які розглядають спільноту як основну реальність, що перебуває в
соціальному бутті.
Історичний процес у аспекті бачення Грушевським народу як основного фактора
історії, розгортається як взаємодія культурних, природних, раціональних та
ірраціональних чинників. Доля народу, незважаючи на складність історії, на її
плюралістичність факторів, не детермінується абсолютно, тому що культура народу
як один із чинників історії, вносить елементи доцільності, моральності, що
посилює міру свободи і міру відповідальності народу і людини за свої дії, за
своє майбутнє.
2.1.Проблема визначення законів і закономірностей історичного процесу
Історичний процес у своїй суті явище складне і багатогранне. При констатації
наявності законів та закономірностей історичного процесу в
філософсько-історичних дослідженнях випливає, що діяльність суб’єктів є
детермінована зовні чинниками, які вони не в силі змінити. Таким чином,
складність історії створюється наявними законами. Зрештою, це питання свободи
волі людини, яка при наявності законів історії, втрачає свободу дій.
З іншого боку, визначивши основні закономірності історичного процесу, можна
передбачити майбутнє його протікання. Проблема законів і закономірностей
історичного процесу в філософсько-історичних поглядах М.Грушевського має
актуальне значення, тому що погляди вченого на історію базуються на історії
українського народу, перед яким стоять складні завдання розбудови і становлення
української державності, а для того, щоб розуміти майбутнє, необхідно осмислити
минуле.
Проблема визначення складових і рушійних сил історії, визначення законів і
закономірностей історичного процесу входить у проблематику філософії історії.
Аналізуючи науковий доробок М.Грушевського, можна констатувати той факт, що
вчений висуває певні філософсько-історичні погляди щодо узагальнення та
виявлення законів і закономірностей історичного процесу. На його думку, кожна
“…культурна людина відчуває потребу вияснити собі ті дороги, котрими людство
прийшло до нинішніх форм громадянського пожитя, і ті що лежать перед ним” [25,
5]. Вчений, розвиваючи концепцію історії, досліджує причини подій, узагальнює
історичні факти, адже, на його думку, “усяка наука – наскільки вона хоче бути
наукою, має завсіди діло не з окремим, а з загальним…” [25, 29]. Веде мову
Грушевський також про те що “...можемо тільки інтуітивно відчувати, [Примітка.
14 Інтуїтивне відчуття законів історичного процесу навряд чи можна пов’язати з
позитивізмом, на якому досліджуючи методологію Грушевського категорично
наголошують дослідники – В.Б.] що тут єсть якісь глибші, елєментарні закони,
які надають певний ритм і симетрію комбінації матерії, веденій принципами
гравітації, притягання” [62, 29].
Історичний процес має просторово-часову специфіку. Простір і час є його межами,
в які він затиснутий, отже, між них затиснута і людина, народ, який, на думку
Грушевського, є основним суб’єктом історичного процесу. У просторово-часових
межах взаємодіють різноманітні фактори, які пов’язані з людиною, з народом і
тією територією, яку він займає, причому людина і середовище взаємно
пристосовуються одне до одного.
У природі діють об’єктивні закони і закономірності. Суспільство, у свою чергу,
створює емпіричні, досвідні закони (юридичні, морально-етичні). Тут виникає
питання – в якій мірі природні закони здатні детермінувати суспільство і
відносини в ньому, адже людина є одночасно і природною, і суспільною істотою.
Інша сторона питання – наскільки людина зі свого боку може впливати на
протікання природних процесів, тобто, нівелювати їхні впливи на відносини в
суспільстві.
У філософсько-історичних поглядах Грушевського, де народ є головним діючим
суб’єктом історичного процесу, випливає відношення вченого до законів і
закономірностей історичного процесу. Вчений ставить в основу історичного
процесу народ, який взаємодіє із зовнішнім середовищем. Отже, можна припустити,
що вчений апріорно стверджує, що на історичний процес, поруч із природними,
культурними чинниками, можуть впливати також трансцендентні фактори, які
пов’язані не тільки із
- Київ+380960830922