Розділ 2
еволюція правового статусу кримської автономії в україні (1991 – 1997 рр.)
2.1. Референдум 20 січня 1991 р. в системі заходів відновлення автономії та
його політико-правові наслідки
Створення самостійних незалежних держав на території колишнього Радянського
Союзу протягом останнього десятиліття супроводжувалося інтенсивною увагою
юридичної, філософської, політологічної думки до питань, багато з яких
радянські вчені раніше досліджували явно недостатньо. Ідеться, зокрема, про
форми реалізації народовладдя, формування в Україні практики організації і
проведення місцевих референдумів, референдуму Кримської Автономної Радянської
Соціалістичної Республіки та всеукраїнського референдуму. Проте, практика
проведення референдумів, яка формується, гостро виявила недостатність
узагальнення досвіду, обсягів та рівня наукової розробки референдної
проблематики. Упродовж декількох десятиліть єдиною фундаментальною працею з цих
питань була монографія В.Ф. Котока [132].
Одна з причин становища, яке склалося, полягає в тому, що в колишньому
Радянському Союзі, а також його суб’єктах – колишніх радянських республіках –
референдуми не проводилися. Уперше вони були введені лише напередодні розпаду
колишнього Радянського Союзу.
Слабкість і недостатність теорії референдуму не могли не позначитися на
розробці конституційних моделей цього інституту, а також законодавчому
регулюванні відповідних відносин.
Із другої половини 1990 р. в СРСР зростали дезінтеграційні процеси. Вони були
продиктовані бажанням регіонів мати економічну самостійність, які бачили
неспроможність центральних органів влади у проведенні економічних реформ.
Після проголошення Україною державного суверенітету в липні 1990 р. ці процеси
були притаманні також Кримській області. По-перше, рішення економічних і
національних проблем потребувало значно більше повноважень, ніж ті, які тоді
мала область. Ці проблеми центральні органи влади не могли вирішувати.
По-друге, активний рух України до незалежності, перехід на ці позиції більшої
частини керівництва республіки та депутатів Верховної Ради України викликали
занепокоєння консервативної частини Кримського керівництва.
По-третє, питання про статус Криму активно ініціювалося національними рухами
кримських татар. Ми вважаємо, що ці три обставини і порушили ідею відновлення
республіки в Криму, яка була започаткована в 1989 р. як ідея про зміну
державно-правового статусу Кримської області. Першим нормативно-правовим актом
стала постанова Ради Національностей Верховної Ради СРСР «Про створення Комісії
Верховної Ради СРСР з проблем радянських німців і кримськотатарського народу»
[133, cт. 449]. Під час роботи зазначеної комісії виникла ідея про відновлення
ліквідованої в 1945 р. Кримської АРСР, але вже в складі УРСР. Цієї ж позиції
дотримувалося і керівництво КПРС. А.М. Гиренко (колишній секретар ЦК КПРС) в
одному із своїх інтерв’ю зазначив, що Крим має всі підстави висувати питання
про підвищення свого статусу як автономної республіки у складі Української РСР
[134].
Наступним етапом розвитку ідеї про зміну державно-правового статусу Криму стала
Декларація «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти
народів, яких було піддано насильственому переселенню, і забезпечення їхніх
прав», яка була прийнята Верховною Радою СРСР 14 листопада 1989 р. та
обговорення пропозиції народного депутата СРСР від Криму Ю.С. Цавро у Раді
Національностей Верховної Ради СРСР про відновлення автономії Криму, як
багатонаціонального утворення у вигляді Кримської Автономної Радянської
Соціалістичної Республіки [133, cт. 449].
28 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР своєю постановою схвалила висновки і
пропозиції Комісії Верховної Ради з проблем кримськотатарського народу.
Питання відновлення Кримської автономії розглядалися й на засіданнях Урядової
Комісії, яка була створена постановою Верховної Ради СРСР 23 січня 1990 р. на
чолі з 1-м заступником Голови Ради Міністрів СРСР В. Догужієвим. Проведений
аналіз дає підстави стверджувати, що ідея майбутньої державності Криму почала
формуватися і з ініціативи з низу. Спочатку мова йшла, в основному, про
особливий статус Криму як всесоюзної здравниці. Разом з тим зміна
суспільно-політичної ситуації в країні та області позначилась і на уявленнях
про майбутнє Криму. Керівництво області ухвалило рішення рухатися не до якогось
особливого статусу невизначеного Конституцією, а в напрямку автономії
республіки з власними законодавчими повноваженнями та органами. Крім того,
реальністю стало для Криму повернення кримськотатарського та іншого
депортованого населення.
Вперше на обласному рівні питання про майбутній статус Криму обговорювалося на
1-й сесії весною 1990 р., де народні депутати внесли пропозицію створити робочу
групу для вивчення документів про ліквідацію Кримської АРСР в 1945-1946 рр. На
2-й сесії Кримської обласної Ради народних депутатів обговорювалося питання про
повернення до області кримських татар та інших депортованих народів [135].
Зазначалося, що задовольнити всі вимоги кримських татар, що повертаються на
свою історичну батьківщину, область не може без відповідної підготовки,
додаткових ресурсів і капітальних вкладень. Керуючись усім цим сесія прийняла
Звернення до Президента СРСР, Верховної Ради і Ради Міністрів СРСР, Верховної
Ради і Ради Міністрів УРСР про прискорення прийняття загальносоюзної державної
програми, у якій чітко визначити джерела фінансування, передусім
централізовані, в найкоротші терміни розглянути першочергові заходи на
1990-1991 роки [136].
Рішенням 2-й сесії Кримської обласної Ради народних деп
- Київ+380960830922