РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ І КЛІНІЧНА
ХАРАКТЕРИСТИКА ХВОРИХ ХВГ В
Робота ґрунтується на результатах комплексного обстеження 107 хворих на хронічний гепатит В від 18 до 60 років, які були на стаціонарному лікуванні в гастроентерологічному відділенні Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова і 20 здорових осіб. В основну групу ввійшло 67 хворих ХВГ В, яким проводили комплексне лікування з застосуванням противірусного лікарського препарату віаферону. В групу порівняння було зараховано 40 хворих ХВГ В, яких лікували лише широко апробованими лікарськими засобами .
В роботі використовували загальноприйняті клінічні, лабораторні, біохімічні та інструментальні методи обстеження пацієнтів ХВГ В; вірусологічні, імунологічні, фармакологічні, морфологічні, математико-статистичні методи досліджень.
2.1. Методи обстеження хворих
Для оцінки функціонального стану печінки в процесі обстеження визначали вміст загального білка, білкових фракцій сироватки крові, які визначали методом електрофорезу на папері. Суть цього методу полягає в тому, що під впливом постійного електричного поля білки сироватки рухаються по змоченому буферним розчином папері із швидкістю, яка залежить від величини заряду та молекулярної маси частин. Внаслідок цього білки сироватки розподіляються на 5 фракцій: альбуміни та альфа-1, альфа-2, бета та гамаглобуліни.
Про пігментоутворюючий стан печінки судили по вмісту загального білірубіну та його фракцій в сироватці крові. Їх визначали на біохімічному аналізаторі "Specific supra" за принципом Йендрашика. Суть методу полягала в тому, що при взаємодії сульфанілової кислоти з азотисто-кислим натрієм утворювалась діазофенілсульфонова кислота, яка реагувала із зв'язаним білірубіном сироватки крові і давала рожево-фіолетове забарвлення. По його інтенсивності судили про концентрацію білірубіну, що вступав в пряму реакцію.
Якщо до сироватки крові додавали кофеїновий реактив, то незв'язаний білірубін переходив в розчинний дисоційований стан, завдяки цьому також давав рожево-фіолетове забарвлення розчину з сумішшю діазореактиву. По інтенсивності забарвлення фотоколориметрично визначали концентрацію білірубіну. По різниці між загальним та зв'язаним білірубіном знаходили вміст незв'язаного білірубіну, який давав непряму реакцію.
В сироватці крові визначали активність ферментів переамінування - аспарагінової амінотрансферази, (КФ 2.6.1.1) та аланінової амінотрансферази (КФ 2.6.1.2) за допомогою ізоферментного методу на біохімічному аналізаторі "Specific supra". Відомо більше 50 трансаміназ. Простетичною групою амінотрансфераз служить піридоксальфосфат (похідне піридоксину - вітаміну В6), який виступає як проміжний переносник аміногруп (піридоксамінфосфат) в активному центрі ферментів.
Найактивнішими в організмі людини є аланінамінотрансфераза і аспартатамінотрансфераза, які проявляють субстратну специфічність. У сироватці крові здорових людей активність АсАТ, АлАТ у тисячі разів нижче, ніж у паренхіматозних органах. Тому органічні ураження при гострих і хронічних захворюваннях печінки, що супроводжуються деструкцією клітин, приводять до виходу АсАТ, АлАТ із вогнища ураження в кров. При гепатитах спостерігається гіперамінотрансаміназемія переважно за рахунок активності АлАТ, яка має помірний і затяжний характер.
Про стан електролітної рівноваги судили по вмісту негемоглобінного заліза в плазмі крові, а також калію, натрію, кальцію і магнію в плазмі крові, еритроцитах. Для визначення калію і натрію користувались методикою полум'яної фотометрії. В якості джерела збудження спектру застосовували пропан-бутанове полум'я. Кальцій, магній, залізо визначали ферментним методом на біохімічному аналізаторі проточного типу фірми Kone "Specific supra".
Дослідження вмісту калію, натрію, кальцію, магнію проводили в плазмі крові і еритроцитах, негемоглобінного заліза в плазмі в перші 3-4 дні після початку лікування хворого та в динаміці через 4 місяці після проведеного комплексного лікування. Кров для аналізу забирали вранці натще з ліктьової вени в кількості 10 мл в центрифужну пробірку з 0,05 мл гепарину. Така кількість антикоагулянту не впливала на об'єм крові і вміст в ній електролітів. Для того, щоб уникнути зміни рівноваги електролітів між плазмою і еритроцитами, не пізніше двох годин після взяття, кров центрифугували протягом 30 хв. при 3 тис. об/хв. Потім відділяли плазму. Верхній шар еритроцитів разом з залишком плазми видаляли і еритроцити, що залишились, знову центрифугували протягом 25 хв при 1500 об/хв і потім знову видаляли верхній шар центрифугату. Плазму крові і компактну еритроцитарну масу використовували для біохімічних досліджень.
Результати визначення концентрації електролітів калію, натрію, кальцію і магнію в плазмі крові і еритроцитах 20 здорових людей, які є групою порівняння, наведено в табл. 2.1.
Як видно з табл. 2.1 вміст іонів калію в плазмі дорівнював 4,32?0,01 ммоль/л, в еритроцитах - 90,41?5,96.
Концентрація кальцію в плазмі становила 4,48?0,01 і еритроцитах - 1,3?0,02 ммоль/л (табл. 2.1). Найважливішою фізіологічною функцією кальцію в організмі людини є роль внутрішньоклітинних посередників гормонів і інших позаклітинних регуляторів. Основні біологічні процеси - розмноження, проліферація і загибель клітин здійснюється з участю іонів кальцію. Іони кальцію забезпечують структуру скелету клітини, структуру клітинних мембран і клітинних органел.
Таблиця 2.1
Концентрація електролітів в плазмі крові, еритроцитах
здорових людей (в ммоль/л)
ЕлектролітиПлазма крові
(n 20)
М?mЕритроцити
(n 20)
M?mКалій4,32?0,0190,41?5,96Натрій140,22?4,420?0,14Кальцій4,48?0,011,3?0,02Магній1,2?0,044,04?0,06
Кількість магнію в плазмі здорових людей становила 1,2?0,04 ммоль/л і еритроцитах - 4,04?0,06 ммоль/л. Іони магнію відіграють важливу роль тому, що входять до складу майже 300 ферментів, утворюють хелати з нуклеїновими кислотами, сприяють синтезу білків. Комплекси іонів магнію з фосфоліпідами в клітинних м