РОЗДІЛ 2
Символічність взаємин чоловіка та жінки як простір виявлення архетипу сім'ї
Розуміння людиною себе передбачає розуміння символічних форм, через які здійснюється освячення та осмислення людського життя взагалі і сімейного зокрема, а також багатопланову суть цих форм, оскільки будь-яке розуміння опосередковане знаками і символами. Символічні форми регуляції комунікативної поведінки розраховані на онтологічну вкоріненість розуміння учасниками взаємовідносин моральних норм освоєних ними відношень. Таке розуміння, що скріплює взаємостосунки, повинне стати фактом реалізації спільного життя. Варто зауважити, що йдеться не про розуміння як спосіб пізнання, а про розуміння як спосіб існування.
При цьому сам символ, як уже говорилось, слід розуміти не в істотно-субстанціональному значенні, не як річ серед інших речей, до яких можуть бути застосовані звичайні пізнавальні процедури. Тому що при такій інтерпретації символ втрачає, на думку О.Ф.Лосєва, свою функцію вказувати на щось інше, своє повідомлення про інше, свою виразність. В результаті - спілкування з таким символом підміняють його пізнанням. Головним же є розуміння символу, розуміння переданого в ньому "повідомлення". А тому необхідно акцентувати увагу на розумінні на противагу пізнання. Пізнається річ, а особистість розуміється, але не безпосередньо, а через символи. Безпосереднє розуміння абсурдне, тому що в ньому зникає грань між розуміючою особистістю і тим, що розуміється. Предметне, не комунікативне сприйняття символу - це інтерпретація його суті не як повідомлення, а як самої суті.
Кожен символ передбачає активність особистості, його не можна зрозуміти як просто найкраще, адекватне поєднання ідеї і тіла, тобто як річ. Символ, у тому числі і чуттєвий, це таке поєднання ідеї та тіла, що породжує зміст-повідомлення, функція якого не просто "бути", а "бути зрозумілим". Це стає подією знаходження змісту (рос. событие - подія, співбуття), що містить в собі сенс, а отже, стало онтологічним фактом свідомості. Морально спрямована свідомість не може позбутися зробленого. Ставши подією буття, зміст зробленого не підвладний за-буттю, не-буттю. Він не поза буттям, а є присутнім разом із ним: він "тут", "тепер", тому що у своїх актуальних станах свідомість так чи інакше завжди при суті того, що тут буває, щораз звершується. Онтологічно-часова функція досвіду свідомості - забезпечувати при-сутність того, що відбулося, настало в результаті нашого вчинку30.
Свідомість як усвідомлення заподіяного, здійсненого за власною участю, створює при цьому шанс переосмислення, коли до здійсненого першосмислу події можна повернутися. Позбутися "присутнього" здійсненого змісту неможливо, що говорить про його "фактичність".
Людина занурена в "безпосередню людяність" і часто не здатна розірвати зв'язок розуміння. Норма постає перед нею як щось гранично формальне і позбавлене необхідного відтінку людяності. Вона компенсує це "прихильністю" до іншого, деяким людяним, аморфним, неартикульованим зв'язком взаємних підморгувань і розумінь. Звичайно посилаються на те, що існує ясний для себе прозорий зміст, який шукає форму, і користуються нею як засобом вираження. А в дійсності: потрібно почати будувати конструкцію, записати закон або слово і - починається породження того, чого людина наперед до цього зовсім не знала. Саме в цьому просторі деякого власного зусилля стає людина, складається її сімейне життя як становлення.
Знайомство з різноманітними символічними формами, не дивлячись на їх різну вкоріненість - в персоніфікованих цінностях космосу, в сексуальному символізмі, в чуттєвій образності, - говорить про те, що всі вони приходять разом з мовою. Хоча сам символ укорінений набагато глибше, але саме у мові бажання, космос, уява отримують можливість бути вираженими, а тому обов'язково потрібне слово для того, щоб відтворити світ і зробити його священним.
Чуттєві символи - це форма спілкування між людьми, що ведуть до
розуміння, тому такі взаємовідносини передбачають саме розуміння і грунтуються на автономності особистості, на її фундаментальній свободі. "Символічні змісти принципово не статичні, а динамічні, як динамічне будь-яке порозуміння в процесі спілкування. Статика в спілкуванні - це його припинення, це злиття суб'єктів спілкування в байдуже і безлике одне. Динамічне тлумачення зв'язку - це неперервне відношення особистості до особистості"31.
Тому в символах взаємовідносин жінки та чоловіка дані "не умовні знаки душевних переживань людини, а обов'язкові знаки світу духовного. А для нього плоть світу не є феномен, позбавлений будь-якої реальності, не є суб'єктивна ілюзія, а є символічне втілення духовної реальності"32. Цим пояснюється звернення до сутності архаїчних символів, які відкривають ті або інші сторони подружнього життя, що допоможе прояснити таємницю шлюбу і статі, суть яких полягає не тільки в продовженні роду, але й у відновленні деякої повноти існування людини. Саме звернення до символів (а не до понять), оскільки вони не мають однозначної наглядно предметної рефлексії, а вказують онтологічні межі можливостей особистісних взаємин чоловіка та дружини, їх станів, їх прагнень, їхнього існування, допоможе вивести розуміння сімейних відносин за рамки природної очевидності.
Людина - єдина істота у світі, що знаходиться в стані постійного зановонародження, і це здійснюється лише в тій мірі, в якій їй вдається власним зусиллям помістити себе у свою думку, у свої прагнення, у деяке сильне магнітне поле, сполучене граничними символами, у поле особистісної відповідальності і праці душі. "Здатне бути" складає сутнісну межу буття, виражає його підстави й горизонти (зрозуміло, не в просторовому значенні). Онтологічною межею окреслюється певність буття, його змістовність як особливого існування, відмінного від інших. Культурною формою, в якій існують онтологічні межі й у світлі яких людське життя набуває спрямованості і змісту - є сакральне.
Сакральне (священне) у своєму культурному значенні - це форма залучен