РОЗДІЛ 2
ПАРЕМІЇ ЯК НОМІНАТИВНІ ОДИНИЦІ
2.1. Природа паремійної номінації
Паремійна номінація досі не стала об'єктом глибокого дослідження, що зумовлене суперечливою природою самих паремій, складними семантичними механізмами мовленнєвої реалізації цієї номінації та значним впливом багатьох факторів при використанні паремій у мовленні: мовних, психологічних (ментальних та мисленнєвих), прагматичних тощо.
Як уже не раз відзначалося вище, паремії - насамперед одиниці мовлення, і їхня поліфункціональність розгортається саме у процесах комунікації. Повідомляючи про подію, явище, певну типову ситуацію, а водночас характеризуючи їх, паремії виконують і номінативну функцію - називають, вичленовують певні фрагменти дійсності, специфічно репрезентують їх засобами мови.
Номінативний аспект комунікативних одиниць в останні десятиліття набув особливої значущості у лінгвістичних дослідженнях, а це зумовлює потребу детального розгляду паремійної номінативності, зокрема таких питань:
1) загальні закономірності утворення номінативних одиниць;
2) взаємодія дійсності, мислення і мови у цих процесах;
3) вплив різних чинників на вибір паремії у процесі номінації;
4) з'ясування глибинних механізмів паремійної номінації та роль внутрішньої форми у них;
5) виявлення специфічних ознак, що виділяють паремії у особливий тип номінативних одиниць та ін.
Сучасні дослідники під ім'ям розуміють мовні одиниці, що застосовуються для виділення і називання різних об'єктів позначення - речей, властивостей, відношень, процесів реальної дійсності та явищ психічного життя людини [299: 28]. Таким чином, усі форми мовної фіксації якогось факту чи явища (слова, словосполучення, речення) можуть кваліфікуватись як номінанти. У зв'язку з цим Г.Колшанський виділяє три види номінації:
1) номінація через слово і словосполучення (елементна);
2) номінація через речення (пропозитивна);
3) номінація через текст (дискурсивна) [112: 121].
Об'єктом номінації виступають не стільки конкретні одиничні об'єкти позамовної дійсності (речі, явища, ситуації), скільки повторюване надіндивідуальне типізоване уявлення про них, що склалося у даній мовній спільноті (сигніфікат), певне узагальнення властивостей та ознак позначуваного предмета (предмет в ономасіологічній термінології - це річ, явище, подія тощо) [299: 30].
Як складний роздільнооформлений номінант мовознавцями розглядається речення (висловлення). Його номінатом виступає складний об'єкт дійсності - цілісна подія чи мікроситуація (це підкреслено у працях Н.Арутюнової, В.Абрамова, В.Гака, Г.Колшанського., О.Москальської та ін.). Своєрідність називної функції речення Н.Арутюнова, наприклад, визначає так: "... будучи актуалізованим мовним знаком, речення безпосередньо віднесене до денотата (позамовної реальної ситуації). Якщо позначуваним слова є десигнат (сигніфікат), тобто певне узагальнене поняття, то позначуваним речення служить денотат (референт), тобто одинична подія" [22: 308]. Відразу зауважимо, що оскільки паремії є загальнореферентними висловленнями, то їхнім позначуваним є не якась одинична подія, а узагальнена типова мікроситуація. Кожне наступне використання паремії відсилає адресата у межах конкретної ситуації до згадування тієї типової ситуації, знаком-номінацією якої вона є. Немов підтвердженням цього є думка О.Москальської про те, що в основі комбінаторних операцій, пов'язаних з номінативною функцією речення, лежать не події і факти, а відображення людською свідомістю узагальнених моделей фактів і ситуацій [167: 12] (виділення наше - О.Д.). Коли людина зіштовхується з новою для себе ситуацією, вона шукає в ній риси типової і описує її відомими для себе синтаксичними структурами. Це спричиняє існування в мовленні величезної кількості стереотипних висловлень, які повторюють те, що "вже мільйони разів повторювалося членами мовного колективу" [129: 101].
Такі речення-висловлення мають оброблений характер, вони актуалізуються ледь не автоматично, що детермінується цілісним збереженням у пам'яті та швидкою відтворюваністю. Існування таких стійких стереотипів (О.Кубрякова) полегшує спілкування. На цьому ж наголошує і В.Гак, зазначаючи, що поступово в усіх членів мовного колективу створюються стереотипні настанови, які визначають єдиний спосіб членування об'єктивної реальності і ті риси, які мовець у першу чергу помічає у предметах і ситуаціях, кладучи в основу найменування [56: 37].
Клішований тип мовлення, що ґрунтується на особливості людського мислення узагальнювати та абстрагувати, є найпростішим шляхом переходу від думки (смислу) до її мовної фіксації (вислову). Паремії як "лінгвоментальні формули на зразок речення" [85] якнайкраще слугують такому типу мовлення.
Номінація паремій суперечлива, і це призводить до різних думок про неї серед дослідників. Наприклад, О.Кубрякова зараховує речення до номінативних одиниць умовно, а відносно паремій зазначає, що вони, "строго кажучи, і не є найменуваннями чогось, хоч і мають номінативний аспект" [129: 43].
Те, що паремії можуть бути назвами творів (літературних, мистецьких), заголовками статей, рубрик, вже суперечить такому погляду. А це означає, що паремії, навіть не актуалізовані, мають великий потенціал номінативності - можуть репрезентувати типову ситуацію у комунікації, заміняти її далі у мислительних операціях, бути вказівкою на неї, її знаком. Інша справа, що функція називання не є головною для паремії (як і для речення взагалі). Найменування є засобом, а не самоціллю. На перший план у пареміях виступають комунікативна та характеризувальна функції.
Розгляд паремій у комунікативному аспекті допомагає зрозуміти природу паремійної номінації. Обов'язковими компонентами кожного такого акту є:
1) мовець - суб'єкт іменування (номінатор), 2) паремія - найменування (номінант); 3) типова мікроситуація - іменований об'єкт (номінат); 4) адресат (реципієнт) та відповідні умови спілкування. Величезну роль відіграють і прагматичні чинники: комунікативні інтенц