<p style="font-family: 'Times New Roman', 'Times', serif; font-size: 18px; background-color: #ffffff;"><span style="background-color: #ffffff;">РОЗДІЛ 2<br />КОНОТАТИВНИЙ КОМПОНЕНТ СЕМАНТИКИ <br />ВЛАСНОГО ІМЕНІ У ФРАЗЕОЛОГІЇ<br /> <br />2.1. Проблема значення власного імені<br /> <br /> У вивченні власних імен найскладнішим завданням виявилось визначення своєрідності їх значення. У мовознавстві виробилось два підходи до семантики власних імен. Одні дослідники вважають їх асемантичними назвами, інші - семантичними. <br /> Прихильники асемантичності власного імені вважають його значеннєво неповноцінним (Дж.Мілль, К.М.Галкіна-Федорук, О.О.Реформатський, Р.І.Охштат, Л.А.Булаховський та ін.). Так, відомий англійський філософ-логік Дж.Мілль стверджує, що власні імена не мають ніякого значення, бо вони не пов'язані з вираженням постійних понять-сигніфікатів. Власні імена - це своєрідні ярлички, або мітки, які допомагають упізнавати предмети і відрізняти їх один від одного. З іменем-міткою не пов'язується характеристика названого предмета, воно не "конотує" (не означає, не описує його), а лише "денотує", називає його [218, 56]. Як розрізнювальні знаки, що не містять у собі ні поняття, ні значення, розглядає власні імена і К.М.Галкіна-Федорук [50, 53]. Визначаючи власне ім'я як асемантичну категорію, Р.І.Охштат виділяє загальні значеннєві елементи - підтипи загальнокатегоріального значення: "місто", "країна", "жінка", "чоловік" [172, 373]. К.А.Левковська наголошує на тому, що "вживання власних імен ... базується лише на предметній віднесеності, але аж ніяк не на значенні, яке відображає те чи інше поняття" [119, 176].<br /> Протилежний погляд на власні імена як на слова, що мають семантику, підтримується багатьма мовознавцями (Х.Джозеф, О.Єсперсен, Є.Курилович, О.В.Суперанська, Ю.О.Карпенко, М.Л.Худаш, П.П.Чучка, Є.С.Отін, І.М.Желєзняк, В.О.Горпинич і ін.). Проте дослідники розглядають це питання по-різному. Одні стверджують, що власні імена мають семантику в мові, інші - тільки в мовленні, а ще інші - в мові і мовленні одночасно.<br /> На рівні мови значенням власного імені вважаються ті ознаки, якими воно характеризується у системі мови. Основу такого значення створює "загальне поняття про ряд або клас предметів" [216, 224]. Як підкреслює Ф.І.Буслаєв, за своїм значенням власні імена - це загальні поняття, вони містять у собі інші поняття й уявлення. Так, наприклад, імена Петро, Іван, Василь та ін. мають відношення до багатьох осіб, які називаються цими іменами. Ж.Вандрієс твердить, що кожний народ у власному імені завжди шукає осмислення, часто перетворює ім'я на символ, і це говорить про те, що власне ім'я має поняття [96,103]. В останніх дослідженнях значення власного імені аналізується як семантична структура, в якій виділяються певні компоненти мовного значення. Так, в антропонімах виділяються такі семантичні компоненти: 1) "людина" (жива істота + особа); 2) "стать"; 3) "національність" (співвітчизник чи іноземець) [29,125]. <br /> На рівні мовлення значення власного імені тісно прив'язується до контексту, до комунікативної ситуації. При цьому одні лінгвісти вважають, що значення реалізованого в мовленні власного імені - це інформація про носія (Б.Рассел, Х.Сьоренсен) або "сума інформації про денотат імені" (так зване енциклопедичне значення) [32, 333]; інші стверджують, що основа значення власного імені - образ безпосереднього сприйняття денотата (В.І.Безруков) або емоції та уявлення (О.В.Суперанська, В.М.Томільчик). <br /> Ряд дослідників схиляються до того, що власне ім'я має значення в мові, і мовленні (Л.В.Щерба, Є.Курилович, Т.М.Кондратьєва, Л.М.Щетинін, В.І.Мозговий). Так, Л.М.Щетинін у лексичному значенні прізвищ вичленовує одиничне номінативне значення та загальне значення. В основі одиничного номінативного значення лежить одиничне поняття, яке відображає найсуттєвіші фізичні та моральні якості людини і формується як результат узагальнення конкретних чуттєвих уявлень про певну особу. Загальне значення - це мовний засіб реалізації загального поняття "людина", яке може уточнюватися до <br />понять"чоловік", "жінка" [259, 6]. <br /> Аналізуючи лексичне значення в мові та мовленні, В.І.Мозговий підкреслює, що в мові лексичне значення власного імені нічим не відрязняється від значення загальної назви, крім різної денотативної співвіднесеності. Справжня сутність онімів реалізується саме в мовленні, де останні отримують свої специфічні значення - денотативне та конотативне, причому конотативне значення висувається на перший план. "У мовленні звуження лексичного значення майже до нуля настільки підвищує конотативну цінність онімів, що це дає підставу говорити про незрівнянно більший інформативний потенціал власних імен" [147, 100]. Акцентуючи на важливості мовленнєвої реалізації імен, Т.М.Кондратьєва відзначає, що цінним для лінгвіста є аналіз власних імен у контексті, у зв'язку з іншими словами, "власне ім'я набуває у контексті різноманітного та багатозначного смислу" [96, 115]. Таким контекстом для власних імен може виступати й фразеологічний контекст.<br /> У нашій роботі підтримуєтья думка про те, що власні назви мають семантику, яка реалізується в мові та мовленні. <br /> У мові лексичне значення власної назви - це загальне поняття про клас предметів. Воно збігається, з одного боку, із значенням родової апелятивної назви: "чоловік", "жінка" (для антропонімів); "країна", "місто", "село", "річка" та ін. (для топонімів). З другого боку, власне ім'я містить додаткові характеристики, які виводяться з його мовно-структурного оформлення: формальні показники етнічно-національної належності (укр.: Хома - рос.: Фома; укр.: Іван - пол.: Ян), віку (Іван - Іванко - Івась). Крім того, кожне загальне значення власного імені доповнюється компонентом "ім'я" (чоловіка, жінки - для особових імен), "прізвище (прізвисько)" (певної особи), "назва" (географічного об'єкта - для топонімів). Отже, мовне значення власного імені складається з трьох компонентів: "родова загальна назва" + "мовно-структурне оформлення" + "ім'я"-"прізвище (прізвисько)" - "назва". Так, наприклад, мовне значення імені Іван можна сфо</span></p>
- Київ+380960830922