РОЗДІЛ 2. МЕТОНІМІЧНА І МЕТАФОРИЧНА ТРАНСПОЗИЦІЇ
ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ПОХІДНИХ ЗНАЧЕНЬ ПОЛІСЕМІЧНИХ НАЗВ ДЕРЕВНИХ РОСЛИН ТА ЇХ ЧАСТИН В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
2. 1. Метонімічні зв'язки й відношення між ЛСВ полісемічних слів на позначення деревних рослин та їх частин в українській мові
Поповнення лексичного складу мови відбувається за рахунок процесів словотвору, запозичень слів з інших мов, а також шляхом розвитку полісемії, тобто використання відомих у мові лексем на позначення інших явищ.
При розгляді питання про багатозначність слова1, про характер зв'язків між окремими значеннями його ЛСВ мовознавці звертають увагу на 3 аспекти: 1) визначення природи полісемії (з грецької polysemos - багатозначний) (багатозначності) та її місця в мовній системі; 2) відношення полісемії та омонімії2; 3) характер семантичних змін у структурі багатозначного слова.
2. 1. 1. Лінгвістична природа метонімії як транспозиції значень ЛСВ полісемічних слів
У мовознавстві поширена думка, що метонімічні відношення між лексичними формами відтворюють реальні зв'язки їх денотатів або концептів. Мовознавці визначають метонімію (з грецької мови metonymia - перейменування) як троп або значення слова, які виникають в результаті "асоціації за суміжністю" [277, 234; 268, 97], "перенесення найменувань внаслідок асоціації за просторовою, часовою чи логічною суміжністю, тобто за безпосередньою близькістю, тісним внутрішнім і зовнішнім зв'язком предметів і явищ" [229, 34-35], "троп або механізм мовлення, який полягає у регулярному або оказіональному переносі імені з одного класу об'єктів або одиничного об'єкта на інший клас або окремий предмет, що асоціюється з ним за суміжністю ("смежностью, сопредельностью". - Н. Д. Арутюнова), залученням до однієї ситуації" [332, 300], "семантичний процес, при якому форма мовної одиниці або оформлення мовної категорії переноситься з одного об'єкта позначення на інший на основі певної їх суміжності, дотичності (просторового, часового, атрибутивного, каузального та ін. характеру) при відображенні в свідомості мовця" [327, 312], "вживання слова стосовно нового позамовного об'єкта, суміжного зі старим денотатом в часі і просторі або залученого з ним до однієї ситуації" [126, 156]. Є. Л. Гінзбург розглядає метонімію як "бінарне відношення лексичних форм одного слова, що моделює синтагматичну опозицію синтактико-семантичних категорій цих форм як пропозитивних твірних тих самих мінімальних за складом висловлювань" [50, 61], відокремлюючи суміжні з метонімією конcтрукції багатозначності - вторинну метонімію (поширена у сфері предикатів) і віддзеркалену метонімію (відтворюВання метонімічних зв'язків при транспозиції, тобто синтаксичній деривації) [50, 65-67].
Д. М. Шмельов дотримується думки, що багато типів метонімічних переносів пояснюється не набуттям словами нових спеціальних значень, а під порядкуванням їх загальній метонімічній моделі; для певних семантичних груп слів існує спільна можливість аналогічного метонімічного застосування [268, 101].
О. О. Тараненко зазначає, що метонімічні транспозиції є найважливішим джерелом номінації - як у кількісному плані, так і в плані різноманітності мотивувань для називання й широти дії на різних мовних рівнях. Він підкреслює, що "метонімічно організовані номінації виражаються у вигляді лексико-семантичних переносів, формально не вираженого переходу між частинами мови, формально вираженого словотвору, тобто афіксальної деривації і композиції, і номінації синтаксичних конструкцій" [232, 28].
У дисертаційному дослідженні "Лингвистическая природа и стилистические функции метонимии" М. Г. Араратян наголошує на тому, що в метонімії як засобі творення образності виникає смислова двоплановість двох ліній асоціацій. У художній (індивідуальній) метонімії ця умова виконується, бо в ній акцентується одна сема, яка лише частково витісняє усі інші. У традиційній метонімії акцентуація якоїсь однієї семи відбувається за умов нейтралізації усіх інших сем [8, 6].
М. Г. Араратян класифікує метонімію за трьома ознаками: 1) за основними засобами мови, які сприяють декодуванню метонімії; 2) за семантичною структурою; 3) за структурними типами. На її думку, метонімія зумовлена синтаксичними й логічними зв'язками з поняттями, про які йдеться у контексті (у логіко-лінгвістичній літературі на позначення компонента смисла речення вживається термін "пресупозиція" (від лат. prae - попереду, перед і suppositio - припущення)). Серед засобів, які сприяють розшифруванню метонімічних значень, автор виділяє три різновиди пресупозиції: 1) прагматичну (попередні знання, накопичені людиною та суспільним досвідом); 2) синтагматичну (розкриттю метонімічного значення сприяють синтаксичні зв'язки) і 3) логічну (аналіз реципієнтом природних, причинно-наслідкових, екстралінгвістичних відношень понять, пов'язаних з метонімією в контексті) [8, 8-10].
На основі прикладів метонімії з текстів англійської та американської літератури
ХVІІ-ХХ ст. М. Г. Араратян робить висновок, що в основі метонімії лежить не бінарне протиставлення, а відмінність лише за однією ознакою або градація однієї ознаки, і виділяє три типи метонімічних опозицій: 1) привативну (один член опозиції характеризується наявністю, а другий відсутністю ознаки); 2) функціональну (побудована на протиставленні ознаки, закріпленої у практиці об'єктивної дійсності, та ознаки, набутої у контексті) і 3) градуальну (її члени характеризуються різноманітним ступенем або градацією традиційної ознаки) [8, 11-13].
Характеризуючи основні типи метонімії за структурою, М. Г. Араратян зазначає, що найпродуктивнішими в утворенні метонімічних переносів є іменники та дієслова, найменшу кількість становлять метонімії-прикметники та метонімії-прислівники, що безпосередньо пов'язується з категоріальною сутністю цих частин мови [8, 13-14].
За особливостями в утворенні й характері метонімічних переносів О. О. Некрасова виділяє такі різновиди метонімії: 1) денотативну метонімію, за якої сл