Ви є тут

Функціональна диференціація прийменниково-відмінкових форм у структурі простого речення.

Автор: 
Хомич Вікторія Іванівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U004982
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
Функціональна транспозиція субстанціальних (локативних) синтаксем, виражених
прийменниково-відмінковими формами
2.1. Субстанціальні (локативні) синтаксеми
У семантично елементарному [Примітка:
5 Семантично елементарні прості речення, за І.Р.Вихованцем, слід розуміти як
синтаксичні одиниці, які “складаються тільки з одного предиката й зумовлених
його семантико-синтаксичною валентністю іменникових синтаксем” [41, с.125].]
простому реченні функціонують два класи синтаксем – предикатні та
субстанціальні. Центральними компонентами семантико-синтаксичної структури
простого елементарного речення є предикатні синтаксеми. Залежними від них учені
вважають усі субстанціальні, навіть синтаксеми у формально-синтаксичній позиції
підмета [41, с.247]. Субстанціальні синтаксеми поділяють на суб’єктні,
об’єктні, адресатні, інструментальні та локативні [48, с.112-136].
Зокрема, локативні синтаксеми функціонують при власне локативних дієсловах,
локативних дієсловах процесу або дії. Особливістю цих синтаксичних одиниць є
те, що до їх складу входять локативні прийменники (їх в українській мові понад
сто) [48, с.130]. Просторові прийменники диференціюють локативні синтаксеми на
семантичні варіанти (локативні синтаксеми зі значенням статичної локалізації,
зі значенням напрямку та шляху руху) і морфологічні (прийменниковий родовий,
давальний, знахідний, орудний відмінки, місцевий та безприйменниковий
орудний).
2.2. Функціональна транспозиція локативних синтаксем, виражених
прийменниково-відмінковими формами
Під локативністю (від лат. lokativus – місцевий відмінок) прийнято розуміти
семантичну категорію [212, с.5], до якої входять усі різновиди просторового
значення. Вона виражає відображені у свідомості людей різноманітні просторові
відношення предметів і явищ: місцеперебування, напрямок руху, контактність чи
дистантність розташування [222, с.296-297].
Будь-який предмет, розміщуючись у просторі, завжди оточений іншими об’єктами,
із якими вступає в певні локальні відношення. Безпосереднє розташування
предмета по відношенню до просторового орієнтира буває статичним (прийменникові
конструкції вживаються на позначення місця або стану) та динамічним (словоформи
вказують шлях, вихідний або кінцевий пункт руху). У лінгвістиці розглядають два
види розташування чи руху предметів щодо інших: дистантний і контактний.
Дистантний рух чи місцерозташування можуть бути без орієнтації чи з орієнтацією
на верхню, нижню, лицьову, протилежну, бокову сторону просторового об’єкта.
Контактний рух чи місцерозташування реалізуються у внутрішній, центральній
частині предмета, на його поверхні або між рядом об’єктів-орієнтирів.
Просторові відношення, відображені в структурі речення, репрезентуються
синтаксемами. Саме їм належить важлива роль у формуванні комунікативної одиниці
– речення, оскільки вони позначають співввідношення, відокремленість,
протяжність, розташування одних предметів реальної дійсності відносно інших.
Локативність виражається морфологічними, словотвірними, лексичними та
синтаксичними засобами. Відношення дії до просторового об’єкта-орієнтира
найбільш розгалужено в значеннєвому й кількісному плані передають
прийменниково-відмінкові форми (синтаксичний засіб). З.І.Іваненко зазначає, що
в межах кожної семантичної категорії (місця, шляху руху, вихідного та кінцевого
пунктів переміщення) виділяються підгрупи, які фіксують неоднакові
взаємозв’язки місцеперебування чи переміщення з предметом-орієнтиром: категорія
місця репрезентована тринадцятьма такими семантичними групами, категорія шляху
– шістнадцятьма, категорія кінцевого пункту – чотирнадцятьма, категорія
вихідного пункту – вісьма [92, с.31]. Просторове лексичне значення реалізують
локативні синтаксеми при дієсловах. “Залежно від характеру вираження локальних
відношень дієслова можуть бути розділені на три групи: стану (бути,
знаходитися, розташовуватися, існувати, перебувати, стояти, висіти, лежати,
сидіти тощо), руху (йти, їхати, бігти, летіти тощо), власне просторові
(підніматися, спускатися, направлятися, покидати, залишати тощо)” [212,
с.13-15]. Просторові дієслова виявляються неспроможними повністю реалізувати
свій семантико-граматичний потенціал без допомоги локативної синтаксеми, що
виражена “prаep + Nх” [Примітка:
6 Рrаep – прийменник, Nx – іменник у певній відмінковій формі.]. У свою чергу
прийменниково-відмінкова форма розкриває первинне (локативне) значення лише в
синтаксичній залежності від дієслова-присудка. Уживання прийменника у
вербально-субстантивних конструкціях сприяє диференціації лексичних значень
дієслів, а також семантично та морфологічно варіює локативні синтаксеми. Так,
значення статичної локалізації, динамічне значення напрямку руху та динамічне
значення шляху руху є семантичними варіантами. Морфологічні варіанти локативної
синтаксеми виражені п’ятьма відмінками іменників.
Для локативної синтаксеми семантико-граматично обумовленими є приприсудкова
[44, с.96, с.113, с.142, с.151, с.154, с.169-170; 92, с.30-87] та детермінантна
[44, с.95, с.121, с.141, с.172; 66, с.625] позиції, у яких вона виступає в
первинній функції – обставинній. У нашому дослідженні кваліфікуємо типовою
позицією – приприсудкову. Первинна роль указує на закріпленість синтаксичної
функції одиниці та форм у системі мови, на їхню типовість. Локативна синтаксема
може виконувати й вторинну функцію – атрибутивну, не змінюючи вихідної форми.
Вторинна роль фіксує незакріпленість синтаксичної позиції в системі мови,
оскільки вона “визначається за контекстом” [185, с.26]. Можливість локативної
синтаксеми, вираженої прийменниково-відмінковою формою, н