К.Д.Кавелін про ліберальну модернізацію Росії

РОЗДІЛ 2
АГРАРНО-СЕЛЯНСЬКІ ПЕРЕТВОРЕННЯ У ПРОЕКТАХ
К.Д.КАВЕЛІНА
2.1. К.Д. Кавелін про ліквідацію кріпацтва
Питання скасування кріпацтва, що посідає чільне місце у діяльності К.Д.Кавеліна, мало тривалу передісторію. З мертвої точки справу було зрушено указом 1803 р. про "вільних хлібопашців". Поміщикам дозволялося відпускати селян з землею на волю за викуп за вільною угодою. За все царювання Олександра І на волю було відпущено 47153 селянина.
Про знищення кріпацтва мріяли декабристи. Так, П.І.Пестель пропонував особисто вільним громадянам два види наділу: невідчужуваний "для статків" та приватновласницький для "повного достатку". Декабрист та великий землевласник Н.М.Муравйов після довгих вагань наважився на звільнення селян лише з присадибною ділянкою та двома десятинами орної землі, що було недостатньо для селянського господарства. З проектами рішення селянського питання виступали й визначні державні діячі: Н.С.Мордвінов, Н.Г.Рєпнін, О.А.Аракчеєв та ін. Для всіх проектів характерним було визнання необхідності ліквідації кріпацтва у майбутньому та заклик до обережності у теперішньому. Автори наполягали на поступовому вирішенні селянського питання, за умови збереження прибутків та привілеїв поміщиків.
У 1818 році була завершена селянська реформа у прибалтійських губерніях. Позбавляючи селян землі, вона надавала їм особисту незалежність.
Проблему становища найбільшої частини російського суспільства намагалися вирішити й у царювання Миколи І. Важливим кроком на цьому шляху стала реалізація проекту П.Д.Кисельова, який передбачав надання селянам особистої свободи та наділення їх частиною поміщицької землі на правах користувачів за виконання точно встановлених повинностей (шарварків). У 1842 р. був виданий указ "про зобов'язаних селян". У його основу був покладений принцип добровільної згоди поміщиків на зміну їхніх відносин з селянами. До реформи 1861 року за цим указом було звільнено дещо більше 27 тис. селян, але з початку революції в Європі у 1848-1849 рр. самодержавство відмовилося навіть від скромних зусиль, спрямованих на "перетворення" кріпацтва у загальноросійському масштабі.
Таким чином, уже з початку ХІХ ст. селянське питання набуло особливої актуальності. Політична та культурна еліта російського суспільства підшукувала варіанти його вирішення. Але, якщо революційні події в Європі паралізували діяльність самодержавства у цьому напрямку, то громадська думка продовжувала наполегливо працювати, удосконалюючи типи політичної "відповіді" на виклик часу.
Саме в цей час, наприкінці 40-х років на ниву активної державної та політичної діяльності вступав К.Д.Кавелін.
Після залишення викладацької посади у Московському університеті через різку сутичку зі своїм колишнім учителем професором Н.І.Криловим, К.Д.Кавелін переїхав до Санкт-Петербурга ?133, с.600?. Восени 1848 р. він поступив на службу до департаменту Міністерства внутрішніх справ. К.Д.Кавелін був призначений редактором у міський відділ Економічного департаменту ?134, л.1?, по протекції директора цього департаменту Миколи Олексійовича Мілютіна1.
Сучасники, визнаючи блискучий розум, енергію, організаторський талант О.М.Мілютіна, відмічали й таку його рису, як "вміння прилаштувати кожного зі своїх співробітників туди, де той міг принести найбільше користі" ?100, с.330?. Сам К.Д.Кавелін, пізніше пов'язаний з О.М.Мілютіним узами міцної дружби, говорив про "величезний вплив у великому та дрібному" останнього на свою долю ?121, л.14?.
З 1850 р. кар'єра К.Д.Кавеліна просувалася дуже успішно: він став начальником виховного відділу при штабі військово-навчальних закладів під керівництвом Я.І.Ростовцева, а з 1853 по 1857 рр. обіймав посаду начальника відділення канцелярії Комітету Міністрів ?135?. У 1853 р. К.Д.Кавелін отримав чин статського радника та був нагороджений орденом Анни ІІІ ступеня ?136?. У грудні 1848 р., також за сприяння О.М.Мілютіна, він став членом Російського Географічного товариства ?121, л.2?.
Це товариство було засноване у 1845 р. під головуванням великого князя Костянтина Миколайовича2. Членами його були не лише визначні російські вчені, але й представники вищої адміністрації: міністерські чиновники, губернатори, члени Державної ради, сенатори, начальники військових училищ та академії тощо. Почесними членами були особи царської фамілії. Саме в цьому товаристві К.Д.Кавелін зав'язав знайомства з багатьма ліберальними діячами вищої бюрократії, які зіграли велику роль у його службовій кар'єрі. Біограф К.Д.Кавеліна, професор Д.О.Корсаков з приводу вступу К.Д.Кавеліна до Географічного товариства писав: "Тут зблизився він з одного боку, з інтелігентними людьми з урядових сфер, з іншої, з петербурзькими вченими та літераторами" ?137, с.540?.
Наприкінці 1848 р. характер діяльності товариства дещо змінився, вийшов на новий якісний рівень. Голова товариства П.П.Семенов-Тян-Шанський зазначав, що в цей час особлива увага зосереджувалася на "вивченні російського народного побуту та аграрних відносин між поміщиками та селянами" ?99, с.213?. Фактичний матеріал, накопичений внаслідок експедиційних та статистичних досліджень, аналізувався та узагальнювався. Це, в свою чергу, дозволяло не лише зрозуміти реальне становище справ у російському селі, але й прогнозувати його подальший розвиток.
За свідченням одного з членів товариства, найбільш характерним вираженням "визвольного народолюбства" були успіхи етнографії ?138,с.784?. К.Д.Кавелін же був найближчим помічником керівника етнографічного відділу Н.І.Надєждіна.
Ще до приходу К.Д.Кавеліна, у 1847 р., у цьому відділі була укладена докладна програма збору відомостей про народний побут, та 7000 її екземплярів були розіслані на місця.
У результаті був отриманий багатий та цікавий матеріал, на основі якого був виданий спеціальний етнографічний збірник. К.Д.Кавелін став одним з його редакторів. У 1853 р. вийшов перший том збірника за редакцією К.Д.Кавеліна та Н.І.Надєждіна, у 1854 р. - другий, за редакцією одного К.Д.Кавеліна ?13