РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ ЗАСАД НОВОЇ
МОДЕЛІ УКРАЇНСЬКО-БРИТАНСЬКИХ ВІДНОСИН
2.1. Історичні передумови становлення українсько-британських
взаємин в новому геополітичному просторі
Початок останнього десятиліття ХХ ст. ознаменувався значними геополітичними змінами у Європі та світі. Крах тоталітарних режимів у країнах Центрально-Східної Європи призвів до розпаду соціалістичного табору та, у підсумку, ліквідації Радянського Союзу. Відбулося об'єднання Німеччини, а на теренах колишнього СРСР утворилася низка незалежних держав. Ці геополітичні трансформації поклали край Ялтинсько-Потсдамській системі міжнародних відносин та заклали фундамент для новітніх історичних змін в системі міжнародних зв'язків на рубежі ХХ і ХХІ століть.
Глибокі дезінтеграційні зміни у Східній Європі сталися у той час, коли інтеграційні процеси на заході вийшли на вищу стадію розвитку з утворенням Європейського Союзу. Європа намагалася завершити головне завдання своєї політики кількох останніх десятиліть - створити єдиний внутрішній ринок, поглибити рівень інтеграції, прокладаючи шлях до економічного, монетарного і політичного союзу. Одночасно об'єднання зіткнулося із зростаючою потребою у співпраці з країнами-не членами Співтовариства.
Останнє десятиліття ХХ ст. було покликане визначити перспективи подальшого розвитку Європи. За всієї невизначеності майбутнього стало очевидним, що Європа і світ перебувають на перехідному етапі розвитку до якісно нових відносин. Ці невизначеності полягали у ряді важливих проблем, що виникли в результаті розпаду післявоєнної системи міжнародних відносин, а саме: формування нових джерел та загроз безпеці на локальному, регіональному та глобальному рівнях; потреба у створенні нової системи безпеки в Європі, що насамперед пов'язана із завершенням діяльності НАТО в конфронтаційних умовах та необхідністю визначення нових принципів, цілей і завдань розвитку євроатлантичної спільноти; потенційна нестабільність у регіоні ЦСЄ та необхідність включення країн регіону до політичних, економічних, військово-політичних та гуманітарних процесів, характерних для сучасного світу, що неодмінно мало передбачати проведення докорінного реформування на демократичних ринкових засадах.
Наслідком та одним із головних результатів геополітичних трансформацій на рубежі 80-х - 90-х років ХХ ст. стало відновлення української державності. Чимало експертів та вчених, як українських, так і закордонних, сходяться на тому, що незалежність України стала не лише головним чинником розпаду СРСР, але й змінила розклад політичних і військових сил у Європі та світі [81; 93]. Не випадково американський дипломат С. Телбот охарактеризував незалежну Україну як ключовий елемент у новій Європі, зважаючи на її геополітичне становище та природні ресурси [87, с. 5]. У ракурсі геополітики Україна займає на Євразійському континенті винятково важливе, значною мірою унікальне місце, яке часто визначають як "географічний центр Європи", "перехрестя між Сходом і Заходом". Розпад Організації Варшавського Договору створив передумови для виникнення нової Європи та одночасно породив нові геополітичні невизначеності і суперечності. Відновлення єдності Європи передбачало дезінтеграцію Євразії, геополітичний переустрій усього посткомуністичного простору. У цих умовах, враховуючи безперспективність подальшої виключної орієнтації на Схід, для України виникла необхідність відроджувати історичні та налагоджувати нові контакти з країнами Заходу - державами європейського та євроатлантичного простору, розбудова відносин з якими стала визначальним фактором утвердження державності України, реалізації її геополітичного потенціалу.
Проголосивши у 1991 р. незалежність, Україна як суб'єкт світової політики постала перед необхідністю визначення власної державницької ідентичності, самоусвідомлення у геополітичному і цивілізаційному контексті, визначення реальних національних та державних інтересів. Інтереси України та її народу нерозривно пов'язані з європейським шляхом розвитку. Одне з найважливіших завдань, що постало перед державою у сфері зовнішньої політики - подолати штучний відрив від Європи, який упродовж століть нав'язувався та пропагувався поряд із нищенням української самосвідомості, культури, паростків державницьких устремлінь, позбавляв український народ природного права творити свою сучасність і майбуття відповідно до історико-культурних особливостей. У відповідності з вирішенням цих завдань проходило формування засад власної зовнішньої політики із врахуванням масштабних змін в Європі та світі.
За умов глибокої політичної, економічної та суспільної кризи в СРСР, що врешті призвела до його розпаду, 16 липня 1990 р. Верховна Рада тодішньої УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, у якій зазначалося, що "УРСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами .., виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, ... бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах" [70, с. 688-689]. Акт проголошення незалежності від 24 серпня 1991 р. та результати референдуму 1 грудня 1991 р. юридично оформили державну незалежність України.
Згідно Постанови Верховної Ради "Про Основні напрями зовнішньої політики України" від 2 липня 1993 р. у зовнішній політиці країни визначаються наступні головні напрями: розвиток двосторонніх міждержавних відносин; розширення участі в європейському регіональному співробітництві; співпраця в рамках СНД, ООН та інших міжнародних організацій [63, с. 938]. У двосторонніх відносинах пріоритетними є взаємини із сусідніми країнами і стосунки із провідними західними державами - членами ЄС і НАТО, в когорті яких особливе місце займає Велика Британія.
Необхідно зазначити, що українсько-британські відносини до останнього десятиріччя ХХ ст. з огляду на географічні та історико-культурні особливості обох країн не набули стабільного характеру. На перший погляд країни знаходяться достатньо далеко