Розділ 2. Експериментальне дослідження формування навичок виразного виконання у студентів-інструменталістів в процесі вивчення курсу "Загальне фортепіано"
702.1. Констатуючий експеримент702.2. Формуючий експеримент90Висновки169Список використаних джерел171Додатки187
ВСТУП
Актуальність дослідження. Державною національною програмою "Освіта" (Україна ХХІ століття) накреслено визначальний напрям реформування навчального процесу у вищій школі - оновлення змісту фахової підготовки шляхом зростання в ньому компонент, спрямованих на всебічний розвиток особистості та її духовне збагачення. Це посилює актуальність розробки педагогічних технологій, здатних забезпечити виконання поставлених завдань. У їх розв'язанні першочергового значення набуває формування у майбутнього спеціаліста творчого потенціалу, потреби в постійному удосконаленні набутої освіти, виховання у нього здатності швидко орієнтуватися в інформаційному просторі. У мистецьких навчальних закладах цей процес охоплює також коло проблем, вирішення яких вимагає специфіка майбутньої професійної діяльності фахівців культури, що нині розглядається досить широко - як система взаємодії виконавської, педагогічної, музично-просвітницької сфер (О.Сайгушкіна). Така установка гіпотетично зумовлює змістовну поліфункціональність кожної дисципліни, незалежно від того, яке "рангове" місце вона посідає в навчальних планах.
Показовим прикладом є курс "Загальне фортепіано" для студентів-музикантів різних спеціалізацій. Постійний інтерес науковців до питань удосконалення навчально-виховного процесу з цієї дисципліни (Н.Бажанов, Л.Зеніна, Є.Іванова, З.Йовенко, І.Лєбєдєв, В.Ниркова, Л.Тєрлікова, Н.Толстих та ін.) свідчить про її важливість для художньо-естетичного виховання студентів-непіаністів. Підкреслюючи складність опанування піаністичної майстерності, дослідники акцентують увагу на необхідності пошуку більш ефективних методик, здатних забезпечити загальному фортепіано відповідне місце у системі міжпредметних зв'язків і водночас зняти суперечності між рівнем технічних можливостей кожного студента, дефіцитом часу, відведеного на вивчення даної дисципліни і головним завданням курсу: розвинути музично-художнє мислення майбутніх фахівців. Саме це завдання на практиці досить часто заступається намаганням студентів опанувати передусім тими чи іншими ігровими прийомами.
Спільною методологічною основою більшості праць, у яких розглядаються варіанти оптимізації процесу набуття потрібних музикантам різних спеціалізацій знань та навичок у цьому класі є установка на розвиваюче навчання (Г.Ципін). Вона не знімає повною мірою гострих проблем засвоєння навчального курсу, а дозволяє розглядати їх у контексті загальної мети професійного виховання музиканта - осягнення мовної специфіки музичного мистецтва та його виражальних засад. Для роботи в класі загального фортепіано такий підхід означає: збільшення обсягу музичного матеріалу, необхідного для навчально-педагогічної діяльності; прискорення темпів засвоєння певної його частини; насичення практичних виконавських занять теоретичними знаннями; максимальна активізація у навчальній роботі самостійної, активної мислительної діяльності студентів; дотримання послідовності в освоєнні ними виконавських прийомів фортепіанної гри. Така послідовність передбачає застосування студентом в роботі над новими ігровими навичками попереднього досвіду, набутого під час опанування прийомів звуковидобування, адекватних образно-смисловому змісту музичного твору.
Доцільність визначеного підходу обґрунтовує і теорія фортепіанної педагогіки, що сформувалася у межах вітчизняної школи виконавців-піаністів ХХ століття (Г.Коган, М.Метнер, Я.Мільштейн, Г.Нейгауз). Його універсальність підтверджують і сучасні концепції виконавської майстерності (Ю.Бай, Н.Брояко, Ю.Цагареллі, О.Шульпяков), стрижневою ідеєю яких є установка на те, що основу цієї майстерності становить рівень володіння музикантом стилістично відповідними навичками виразного виконання. В них підкреслюється також, що ці навички є показником рівня виконавської культури будь-якого музиканта, показником його здатності до художньої реалізації композиторського задуму.
Не заперечуючи в цілому їх важливості для музикантів-непіаністів, слід відзначити, що музично-педагогічна наука сьогодні не має самодостатніх досліджень, які б обґрунтовували методики оптимального формування навичок виразної інтерпретації на фортепіано музичного тексту у тих студентів, для кого оволодіння піаністичною майстерністю не є спеціальною фаховою підготовкою.
Все це й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження: "Формування у студентів-інструменталістів навичок виразного виконання в процесі вивчення курсу "Загальне фортепіано".
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію виконано відповідно до програм наукових досліджень Київського національного університету культури і мистецтв та Рівненського державного гуманітарного університету. Її тема узгоджена на засіданні бюро Ради з координації наукових досліджень в галузі педагогіки і психології в Україні (Протокол №3 від 27.03.2001 р.).
Об'єкт дослідження - процес опанування студентами мистецьких вищих навчальних закладів курсу загального фортепіано.
Предмет дослідження - формування навичок виразного виконання в процесі опанування курсу загального фортепіано студентами-інструменталістами.
Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити методику, спрямовану на оптимізацію процесу формування у студентів-інструменталістів навичок виразного виконання різностильової фортепіанної музики в курсі "Загальне фортепіано".
Гіпотеза дослідження полягає в тому, що ефективність формування у студентів-інструменталістів навичок виразного виконання в процесі вивчення курсу "Загальне фортепіано" зростає при застосуванні методики, що спирається на систему ігрових дій, стилістично відповідних музичним творам, рекомендованим як навчально-прогр