Розділ 2
Процес становлення негативізму та суспільно - політична думка США
Історія держав з ринковими економіками сповнена активізацією і спадами ділових циклів, періодами процвітання і депресій. З певною періодичністю повторюються кризові цикли в Сполучених Штатах. Значною мірою саме завдяки накопиченому досвіду боротьби з економічними депресіями ця країна зуміла поступово зменшити періодичність і знизити масштаби згубного впливу циклічно повторюваних спадів. У ХІХ столітті вони відбувалися приблизно що двадцять років (1819, 1837, 1857, 1873, 1893 роки), кожного разу даючи серйозні соціально-економічні наслідки. Причому розмах кризових явищ був на кожному наступному витку більшим. А головною причиною щоразу називались помилки, допущені вищими владними структурами.
У контексті теми нашого дослідження особливе місце посідає з'ясування та аргументація того незаперечного факту, що в жодному з кризових спадів всерйоз не можна було говорити про появу революційної ситуації. Державні структури і політичні еліти країни знаходили такі варіанти антикризової політики, котрі дозволяли робити ситуацію контрольованою. Найважливішим тут є те, що система, базована на ринкових відносинах і ліберально-демократичних засадах, не опинялася під загрозою радикального перегляду і ліквідації.
Більше того, саме з причини надмірної ідеалізації саморегулюючої функції ринку, вважають численні американські дослідники (такі як П. Боллер, В.Вернер), реальні прибутки американців під час останньої економічної депресії 19-го століття знизилися більше, ніж під час будь-якого з попередніх кризових циклів. Державний бюджет заледве витримував навантаження, здійснюване на витратну частину. Приміром, тільки на виплати пенсій і субсидій 1893 року пішло 41,5% федерального бюджету ?1?. Реальні прибутки американців під час кризи 1892-94 років впали на 18%, різко зросло безробіття, що викликало масові протести, в тому числі й радикального характеру. У центрі уваги протестуючих були проблеми платіжної спроможності населення, нестачі грошей в обігу, інфляція ?2?. Повсюдно "дискутувалась доля долара і тільки долара" ?3?. Політики жили в сподіванні соціального катаклізму.
Як наслідок цього у ході передвиборної кампанії 1892 року на провідні ролі почали претендувати представники популістів. Одна з них М. Ліз зверталася до фермерів "збирати якомога менше зерна", аби повалити владу "Уолл Стріту, що володіє країною". У багатьох місцевостях їй вдавалося збирати на свої мітинги багатотисячні натовпи. Ознакою політичної гостроти було те, що часто цей натовп був різко поділений за поглядами і настроями: відбувалися серйозні зіткнення між групами виборців ?4?.
Залучивши на свій бік багатьох промислових робітників, популісти спровокували сталеливарну компанію Д.Карнегі в місті Хоумстед до локауту у відповідь на незгоду профспілок піти на тимчасове пониження зарплат. Серйозне класове зіткнення, спричинене популістами, було використане демократичним кандидатом Г.Клівлендом для критики надмірного державного протекціонізму, сповідуваного популістською партією. Це дало йому абсолютну перевагу на виборах. Згодом сам Д.Карнегі визнає, що події в Хоумстеді де-факто зберегли Г.Клівленду посаду в Білому домі ?5?.
Загрозу соціальної революції діючій адміністрації Г.Клівленда вдалось усунути завдяки, насамперед, позиції середнього класу, котрий, боячись втратити все, фактично виступив по один бік з великим бізнесом. Представників цих двох соціальних прошарків майже в однаковій мірі лякала перспектива революційних змін ?6?. Тільки в такий спосіб і під їх тиском відбулася мобілізація державних структур на боротьбу з економічним спадом.
Такий за змістом і дещо розширений вступ до даного розділу зумовлюється нашим прагненням одразу наголосити, що проблема рівнів державного втручання в економіку, питання "держава" і "криза", "держава" і "реформи" взагалі стали ключовими у формуванні позицій і подальших діях негативістської опозиції 1930-х.
2.1. Передумови появи і формування опозиції Новому курсові.
Американська правляча еліта завжди була переконана в неминучості кризових спадів. Часто-густо представники влади з виникненням кризи починали оцінювати її причини в контексті попередньої мінімізації державного втручання та перекладення за це левової частки відповідальності на ділових людей. Відтак, і фактична ставка робилася Білим домом не тільки на саморегенеруючу функцію бізнесу в умовах ринкових свобод, а й на певне посилення державного регулювання. Більшість американських дослідників (таких, як Г.Лоренс, Л.Вульф) переконана в тому, що у 1920-ті роки сталася переоцінка якраз саморегулюючої здатності ринку, що, врешті, вилилося в небезпечну самозаспокоєність правлячого режиму ?7?.
В епоху Ф.Д.Рузвельта на перших порах у таку позицію було внесено суттєву зміну у формі використання ідей британського економіста Дж. Кейнса, котрий вважав, що "фіскальна політика не мусить і не мала б бути прив'язаною до мети збалансування бюджету, натомість вона могла б бути використана для управління економікою і вирівнювання ділових циклів розвитку і рецесії" ?8?. Роль держави в кейнсіанстві оцінювалася значно вище, ніж це мало місце в працях його попередників.
Зміни сталися з причини своєрідного переосмислення причин Великої депресії. Співробітники мозкових центрів (Р.Молі, Г.Уоллес), які обслуговували демократичну партію та її лідера, тільки на початку 1930-х років прийшли до висновку, що так званий "прогресивний період" чи "золота ера" (1922-29 роки) в національній історії були спричинені переважно зовнішніми чинниками. Країна одержала величезні фінансові надходження завдяки здебільшого Першій світовій війні. Взявши при цьому курс на технологічну модернізацію, американська економіка буквально воднораз відірвалась за рівнем розвитку від решти світу. Мав місце стрибок у продуктивності праці.
Величезні фінансові інвестиції в розробку нових технологій вилилися при цьому у переоцінку потенціа