РОЗДІЛ 2
Проблематика і поетика малої прози (1912 – 1926)
У новелістичному доробку М.Могилянського аспекти проблематики і поетики
настільки взаємопов’язані, що врахування цих органічних зв’язків сприятиме, на
наш погляд, і розгляду цієї частини творчого набутку письменника. Нам,
звичайно, доведеться час від часу зосереджуватися переважно на
проблемно-тематичних, структурно-функціональних аспектах поетики. Але розділяти
їх якимось неперехідним вододілом було б навряд чи виправдано. Бо, по-перше, як
підказується теоретичним авторитетом, «думка письменника реалізується у певній
структурі й невід’ємна від неї» (Ю.Лотман [65, 23]). По-друге ж, попередній
аналіз письменницького доробку та авторефлексій митця наводить на думку, що і в
авторській свідомості домінує своєрідна взаємоузгодженість, а не вододіл між
названими аспектами.
Уже дебютні оповідання М.Могилянського українською мовою на сторінках
«Літературно-наукового вісника» (1912) й «Української хати» (1913) – «Стріл»,
«Наречена», «Недоля», «З темних джерел життя», «Згуба», «Покута» – мислились
автором як певна системна єдність. Про це красномовно свідчать хоча б рядки з
листа М.Могилянського до М.Коцюбинського. Висловлюючи адресатові свої
побоювання про видавничу долю оповідання «Наречена», автор писав: «[...] мені
буде дуже жаль, як вона («Наречена» – С.К.) не пройде. І жаль тому, що вона к і
л ь ц е в л а н ц ю з і. Вийняти його і весь ланцюг порветься» [68] (Тут і далі
курсиви і розрядки в письменницьких текстах наші. – С.К.).
Цілком можна погодитись з думкою Н.Шумило, котра справедливо охарактеризувала
«ланцюг» не тільки як «перебіг життя у таких віхових обмеженнях, як народження
і смерть, а точніше: любов і смерть. Перебіг між «точками» найвищого злету,
мобілізації усіх духовних та фізичних сил людини» [151, 186]. Видається
можливим продовжити теоретичне осмислення наміченої системної єдності. При
цьому доцільно розпізнати типи системної неподільності, з’ясувати їх
особливості, співвіднесеність з типом творчості (словесно-образного мислення),
взаємозв’язок з поетикою, її опорними поняттями, що передбачає системний аналіз
як творчості письменника загалом, так і окремих творів, простежити реалізацію
автором названих компонентів у художніх творах. Залучивши з міркувань
репрезентативності різнотипний матеріал, що стосується переважно літературного
процесу початку ХХ століття, спробуємо з’ясувати місце поетичної системи
М.Могилянського-новеліста в цьому контексті.
Візьмемо до уваги, що в сучасному літературознавстві теоретично розрізняются
системні цілісності двох типів, означені типорозрізнювальними поняттями
«моноліт» і «мозаїка» [37]. Одна характеризується однорідністю, вичерпністю
зображення, його своєрідною заокругленістю, інша – тяглістю (процесуальністю),
парціальністю (дробленістю), відкритою для творчої добудови.
«Монолітна» цілісність структурно-функціональним чином забезпечує публічність
жанру і диспозиції героя. Останній постає у творі як сформована, внутрішньо
готова до дій особистість. Тому письменника цікавить не формування характеру, а
вияв його стану на фазі вчинку. Поставлений автором в опозицію світові, він
завжди радикально мислить зміни дійсності. Повнота зображення досягається
шляхом нанизування, накопичення істотно однорідних проявів, підсилених
сугестивністю нарації.
«Мозаїчній» же моделі властива насамперед приватність жанрової установки і
партикулярність свідомості героя. Психологічний розвиток характерів, внутрішній
світ героїв складно структурований. Предметом досліду письменника є
процесуальність, відстеження й розпізнавання «кілець ланцюга» (ланок
психологічного процесу). Автор переймається ідеєю розвитку, спроектованою на
поставання людської індивідуальності, мотивування подій, різнорідних вчинків,
розмаїтих настроїв.
М.Могилянський, як це випливає з його зацитованого вище листа, мислить кожний
свій твір у певному співвідношенні з іншими, що проблемно-тематично прилягають
до нього. Характер цього співвідношення – послідовний зв’язок «кілець в
ланцюзі»; його розрив загрожує порушенням процесуальної послідовності.
Прикметно, що подібна лексика («кільця») та її процесуально-психологічна
семантизація, як це зауважено дослідниками, побутує в авторефлексіях
М.Коцюбинського. Так, за спостереженнями Ю.Кузнецова, в етюді «Лялечка»
М.Коцюбинського «наскрізна художня деталь поєднує різні настрої героїні
(«кільця») в цілісний психічний процес» [49, 172] (його сам письменник визначив
як «кільця психічного процесу» [48, 274]), а в композиційному плані повісті
«Fata morgana» він «розвиває один з основних своїх прийомів – кільцеву будову»
[55, 186]. Цю властивість спостеріг свого часу й інший дослідник творчості
М.Коцюбинського – П.Колесник (що зазначає й автор цитованих рядків Ю.Кузнецов),
відзначивши, що розділи повісті «виступають як замкнуті тематичні одиниці, як
«кільця» єдиного психологічного процесу» [44, 41].
Як твердить Ю.Кузнецов, «прагнення письменника до впорядкування художньої
структури новели, удосконалення її естетичних якостей найяскравіше виявилися в
побудовах двох основних типів композицій - кільцевого та мозаїчного» [49, 210].
Поряд з цими двома – кільцевою (новели з відчутним епічним началом та дещо
більше вираженим сюжетно-подійним планом, для яких характерний поступальний
розвиток переживань через ланцюжок взаємозв’язаних психологічних процесів –
«Лялечка», «В дорозі», «Коні не винні») й мозаїчною (новели з переважаючим
ліричним началом та зображенням частково хаотичного плину переживань людини в
критичній ситуації – «Цвіт яблуні», «Intermezzo», «На острові», «Невідомий»)
струк
- Київ+380960830922