РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМИ ВИБОРУ МОДЕЛІ ГОСПОДАРСЬКОГО МЕХАНІЗМУ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В УКРАЇНІ
2.1. Реформування господарського механізму як транзитивний процес
Генеральною метою соціально-економічного розвитку є задоволення потреб населення. Людські потреби є такими, що постійно зростають. Тому в межах господарського механізму має бути забезпечено прогрес продуктивних сил. Якщо ця умова виконується, стан господарського механізму можна вважати достатньою мірою оптимальним і таким, що не потребує радикального реформування. Окрім головного критерію, який відображає рівень відповідності продуктивних сил потребам населення, існують і інші важливі параметри, які конкретизують ступінь оптимальності існуючої системи господарювання і доцільність (або ж недоцільність) її змін. До них відносяться: фактичний рівень добробуту населення, можливість отримання прибутку господарюючими суб'єктами, ступінь збереження праці, відповідність закону збереження часу. Якщо господарський механізм не є ефективним за визначених параметрів, реформування спрямовується на його модифікацію і стосується якісних змін. При цьому цілісність існуючої соціально-економічної системи, яка функціонує на основі певної моделі господарського механізму, не порушується. За умов же господарського механізму, при якому суспільні форми виробництва стримують розвиток продуктивних сил, реформи мають бути докорінні.
Отже питання про те, на скільки глибокими мають бути реформи і чи потрібні вони взагалі, пов'язано з оцінкою ефективності господарювання, яка забезпечується в межах певної соціально-економічної системи при існуванні відповідного господарського механізму. З огляду на проблеми функціонування господарського механізму найбільш цінним концептуальним підходом є визначення економічної ефективності як міри реалізації розділено-спільних відносин у виробничому процесі. Спільно-розділена власність за Гриценко А.А. "виражає такі відносини привласнення, за яких власність всіх членів суспільства на засоби виробництва є спільною і в той же час розділеною між господарськими ланками" [75, с. 12]. Відповідно до первинного (мікроекономічного) рівня господарської системи ефективність господарювання визначається як "реалізована у певному культурному середовищі ініціативна націленість розділено-спільних соціально відповідальних зусиль робітників фірми на отримання максимального доходу при мінімальних витратах всіх видів ресурсів і екологічних збитках" [76, с. 52].
Використання цих підходів надає можливість оцінити рівень ефективності соціалістичної системи господарювання. Так, показники ефективності економічного розвитку України в складі СРСР, обчислені за методикою Тарасевича В.Н., свідчать, що за останні 30 років підвищення ефективності в сфері матеріального виробництва мало місце лише в 60-х роках. В подальшому ефективність практично не збільшувалась, а в окремі періоди зменшувалась (табл. З). Негативний вплив на динаміку ефективності виробництва проявлялось через зниження частки інтенсивної складової економічного зростання, гальмування темпів науково-технічного прогресу, неоптимальність структурних зрушень, зменшення норми накопичення і його ефективності, відставання у розвитку соціальної сфери.
Головна причина того, що господарський механізм, властивий моделі реального соціалізму, втратив здатність ефективного функціонування, полягала в тому, що за умов базису, заснованому на суспільній власності, розвиток і реалізація приватних інтересів були неможливі. Внаслідок визначених причин розвиток продуктивних сил стримувався, насамперед, на мікрорівні. За умов директивного планування, централізованого розподілу ресурсів (матеріальних фондів) і коштів (кредитів, дотацій та ін.), жорсткої державної цінової політики, зрівняльної системи оплати праці не могли застосовуватись повною мірою важелі господарювання, здатні стимулювати розвиток продуктивних сил, активну підприємницьку діяльність, високу продуктивність праці, широке використання досягнень науки, техніки, технології, організації управління.
Якщо звернутися до категорії господарсько-політичного механізму, то до переліку факторів, які спричинили необхідність радикального реформування, слід віднести кризу партійно-державної влади. В надбудові інститут комуністичної партії був настільки сильним, що фактично повністю підпорядкував собі всі сфери - економічну, соціальну та ін. Але декларований принцип соціально-економічного розвитку в інтересах народу реально перетворився в реалізацію інтересів правлячої державно-партійної еліти. У 80-х роках економіка країни була вже такою, яка вимагала кардинальних змін.
Складність здійснення реформ, особливо в початковому періоді транзиції в Україні та інших постсоціалістичних країнах була зумовлена інверсійним характером перетворень, на наявність якого указував Гриценко А.А. [55, с. 5]. Сутність ринкового трансформування інверсійного типу полягає в необхідності подолання порушеної послідовності між виникненням ринкових відносин і створенням розвинутої індустріальної системи господарювання. Фактично в країнах з перехідною економікою ринкова система формується в умовах індустріального суспільства, що склалося при директивно-планових відносинах соціалістичної системи господарювання.
Оцінюючи події економічних перетворень, які відбулись в Україні на початку 90-х років, слід визнати існування трьох основних потенційно можливих напрямків розвитку країни після її відокремлення від Радянського Союзу. А саме: за моделями планової економіки, ринкової економіки та "третій шлях" - створення соціально орієнтованої економіки змішаного типу.
Можливість збереження в Україні зразку соціалістичної економіки існувала досить реально. Реформування могло б обмежитись здійсненням політичних перетворень, а в основі господарського механізму лишилась би модель суспільного ладу, заснованого на загальнонародній (державній) власності, зрівняльній системі розподілу, мінімальному ступені економічної свободи та екстенсивному типі викори