РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМИ І НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ВНУТРІШНЬОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ УКРАЇНИ ДО РИНКУ
2.1. Інституційні визначники внутрішньої конкурентоспроможності підприємств
Період трансформації командно-адміністративної економіки у ринкову вимагає, насамперед, формування нових "правил гри" в економіці. Реформи повинні включати не лише приватизацію і лібералізацію цін, а й створення нових інститутів, умов для покращення розподілу ресурсів між галузями економіки, нормальної роботи ринків факторів виробництва та благ, створення стимулів для праці та прояву підприємницької ініціативи.
"Інститут", у дослівному перекладі з англійської, означає встановлювати, засновувати. За визначенням Дугласа Норта будь-який інститут - економічний, соціальний чи культурний - є правилом гри в суспільстві. Т. Веблен вважав економічні інститути комплексом звичних способів мислення і загальноприйнятої поведінки, тому "інституційна економічна теорія" охоплює дослідження суспільної моралі та звичаїв, що викристалізувалися в інститути. [25, С. 635] Розрізняють інститути 1) формальні (жорсткі) - закріплені законом і 2) інститути неформальні (м'які) - незакріплені законом (моральні, етичні принципи, звичаї, правила, норми поведінки людини тощо). Таким чином, аналіз впливу інституційного середовища на конкурентоспроможність економічних суб'єктів передбачає розгляд надзвичайно широкого спектру проблем, що може бути предметом окремого наукового дослідження. Тому у своїй роботі ми звузимо перелік інституційних чинників, вплив яких досліджуватимемо, до кількох найважливіших: відносин власності, правової і нормативної бази підприємництва.
Конкурентна політика і конкурентне законодавство є важливими умовами забезпечення конкурентоспроможності економіки. Адже навіть країна, яка з об'єктивних причин (наприклад, сприятливі природо-кліматичні умови чи географічне розташування) має конкурентні переваги в певних галузях, може швидко їх втратити, якщо не буде забезпечувати ефективну роботу національної економіки через підтримання відповідного рівня конкуренції і проведення конкурентної політики.
Для того, щоб ринок міг нормально працювати, потрібно сформувати належну інституційну інфраструктуру - насамперед формальні інститути, бо для формування неформальних, властивих ринковій економіці інститутів, потрібно щоб змінилося 2-3 покоління громадян країни. Насамперед, потрібно створити законодавчу базу, яка дозволить: проводити захист майнових прав та контрактів; звести до мінімуму адміністративні бар'єри для входження фірми в ринок і виходу з нього; створити механізм банкрутства підприємств, які не витримали конкурентної боротьби; сформувати ефективну податкову систему; створити механізм контролю за ступенем концентрації ринкової влади та рівнем конкуренції в економіці.
На нашу думку найважливішим та першочерговим завданням перехідного періоду в усіх пострадянських країнах, в тому числі і в Україні, є широкомасштабна ефективна приватизація державного майна. Вона є одним із двох можливих шляхів виникнення приватної власності на фактори виробництва у перехідній економіці (другим шляхом є створення нових підприємств вітчизняними та іноземними підприємцями).
Сьогодні загальновідомим і таким, що не викликає дискусій, є факт, що приватна власність - це одна з підвалин, на яких тримається сучасна ринкова економіка. Для того, щоб у країні, яка здійснює перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економіки, почав формуватися підприємницький сектор та конкурентне середовище, перш за все потрібно відновити інститут приватної власності, створити механізми його надійного захисту та здійснити приватизацію значної частини державного майна.
В Україні відновлення інституту приватної власності було започатковано прийняттям Закону "Про власність" у лютому 1991 року. Він задекларував можливість співіснування у вітчизняній економіці, поряд з державною, також приватної та колективної власності. Цей Закон дозволив приватним особам використовувати найману робочу силу з метою отримання прибутку. Положення про державний захист прав усіх суб'єктів власності і господарювання закріплено і в Конституції України - "усі суб'єкти права власності рівні перед законом" (ст. 43). Законодавче закріплення плюралізму форм власності, зокрема на економічні ресурси - це позитивний крок, який започаткував відновлення інституту приватної власності, побудову правової держави, став фундаментом формування ефективної конкурентоспроможної національної економіки.
Значення власності для економіки полягає в тому, що саме вона утворює значну і найважливішу частину правил поведінки суб'єктів господарювання. Права власності розмежовують, що кому належить. З точки зору економістів можна сказати, що права власності - це права контролювати використання певних обмежених ресурсів і розподіляти витрати та вигоди, що при цьому виникають. [44, С. 18] Саме права власності визначають, як у сучасному суспільстві працюють закони попиту і пропозиції, ринковий механізм, механізм конкуренції тощо.
Карл Менгер писав, що власність як економічне поняття не є довільним винаходом людей, а навпаки, єдино можливим знаряддям вирішення тих проблем, які нав'язані суспільству природою, тобто невідповідністю між потребами та доступною кількістю благ, які перебувають у розпорядженні суспільства. Виходячи з цих міркувань, австрійський вчений висловив припущення про те, що за умов, коли була б досягнута рівновага між потребами і доступною кількістю благ, власність на них втратила б своє економічне значення, і зникла б. [74, С. 49]
У ринковій економіці повинні переважати недержавні власники факторів виробництва, які зацікавлені в тому, щоб об'єкти власності використовувалися якнайкраще і приносили максимальну вигоду. Приватні фірми змушують також державні підприємства працювати ефективно, щоб не програти у конкурентній боротьбі та не збанкрутувати.
Проте в Україні сам процес появи та визнання офіційною вла