РОЗДІЛ 2
СИНТАКСИЧНА ТИПОЛОГІЯ ДІЄСЛІВНИХ КОНСТРУКЦІЙ У ТВОРАХ А.КАМЮ "LA PESTE" І "LA CHUTE"
У літературних творах французьких письменників потенціал системи мови проявляється більш повно, ніж в усному мовленні. Результати дослідження синтаксичних конструкцій французької мови на матеріалах писемної творчості можуть певним чином корисно вплинути на загальні знання про систему французької мови і бути цінним матеріалом для подальших досліджень цієї системи. На нашу думку, мовленнєві ланцюжки [177: 29] з дієслівними конструкціями мають бути найпоширенішими і найрозгалуженішими за формою, оскільки, французьке речення писемного літературного мовлення не мислиться без підмета й присудка. Отже, можна припустити, що дієслівні конструкції з ядром-присудком, очевидно, є функціонально найчисельнішим класом синтаксичних конструкцій, вживаються усіма без виключення мовцями, і у тому числі письменниками. Дієслово як присудок є полівалентною величиною [177: 250] і, як ядро конструкції, звичайно включає настільки багато синтаксичних типів уживання, що дослідник має обмежитись тільки кількома. Серед інших, найуживанішими є конструкції п'яти типів, які ми поділяємо на дві групи, окремо досліджуються однорідні предикати. Критерієм поділу виступає синтаксична форма конструкції, а саме: кількість дієслівних блоків у конструкції, характеристика дієслова другорядними членами речення, наявність іменних блоків, спосіб уведення останніх у конструкцію. Таким чином, нами виділяються три групи, у які входять група однорідних предикатів і п'ять наступних основних типів синтаксичних конструкцій, властивих французькій мові взагалі:
І. Дієслівно-іменні, дієслівно-прийменниково-іменні, дієслівно- прислівникові, суто дієслівні.
Дієслівно-іменні конструкції [V]+[N] (дієслово + субстантив);
Дієслівно-прийменниково-іменні конструкції [V]+prep.+[N] (aієслово + прийменник + субстантив);
Дієслівно-прислівникові конструкції [V]+adv. (дієслово + прислівник);
Суто дієслівні конструкції [V]+[І], [V]+prep.+[І], [V]+adv.+[І] (дієслово + дієслово, дієслово + прийменник + дієслово, дієслово + прислівник + дієслово);
ІІ. Нексусні (найчастіше - це конструкція [V]+[N+І] із значущим першим дієсловом і другим в інфінітиві).
ІІІ. Однорідні предикати є повторами в основному, форми значущих дієслів, або дієслів в інфінітиві ([V],[V]; [V],conj.,[V] ; [V],adv.,[V]) у реченні, або в синтагмі.
Вищезазначені конструкції не можуть бути стабільними і часто збагачуються додатковими частинами мовлення, такими як прийменник, сполучник, числівник, займенник, що певним чином впливають на смислове навантаження конструкції. Їхнє семантичне й синтаксичне значення мають враховуватися.
Літературний стиль Альбера Камю як притаманна тільки йому манера висловлення має розгалужений і широкий спектр синтаксичних ланцюжків. Проте серед синтаксичних конструкцій (складників зазначених ланцюжків), які ним використовуються, спостерігаються п'ять вищезазначених синтаксичних типів дієслівних конструкцій, характерних для загальномовного вживання, а також однорідні предикати. Крім цього, дані неповнозначні типи є найуживанішими у мовленні самого А.Камю. У зв'язку з цим, ми вважаємо можливим вивчати функціонування у французькій мові дієслівних синтаксичних конструкцій зазначених типів і груп на матеріалі творів цього письменника.
Однак мовний стиль окремо взятого автора, як правило, містить більше конструкцій одного типу, ніж іншого, що обумовлюється різними факторами, такими як мовні уподобання, ідея твору, тип тексту, прагматична ситуація тощо. Письменник, обираючи особисту позицію до ознак предметів чи явищ дійсності, крізь синтаксичні зв'язки так чи інакше висловлює своє відношення до того, що ним описується. Зокрема це стосується тих літературних течій (натуралізм, футуризм, екзистенціалізм), які претендують на відображення авторської власної позиції у мистецьких творах і на інтелектуалізацію мистецтва [184: 115]. Отже, логічним буде таке припущення: у досліджуваних творах конструкції одного певного типу мають вживатися частіше, ніж конструкції інших типів.
2.1. Синтаксичні функції словоформ у досліджуваних текстах
Для формалізації синтаксичного аналізу постає необхідність визначення системи категорій частин мовлення. Синтаксис регулює встановлення функціональних зв'язків і, таким чином, слугує для відповідної передачі ознак предметів чи явищ, що описуються у реченні. Одна з функцій синтаксису - зняття питання багатозначності слів, яке неминуче постає при відсутності контекстуальних синтаксичних зв'язків. Останні, у свою чергу, визначають режим функціонування мовних одиниць, які групуються за лексико-граматичними категоріями. Одиниці, об'єднані однією категорією, виконують приблизно однакові синтаксичні функції у вислові. Французька мова володіє широким рядом словоформ, які традиційно відносяться до однієї категорії, а виконують функції одиниць інших категорій. Так, наприклад, прикметники можуть функціонувати у якості прислівників (meme). Таким чином, якщо автор використовує одиниці певної категорії, а у контексті такі одиниці виконують функції одиниць інших категорій, то такі одиниці відносяться до класу, функції якого вони проявляють у контексті. Вторинна багатозначність слів виникає у процесі побудови тексту як авторського дискурсу, якщо автор має на меті утворити такий текст. Отже, у синтаксичному дослідженні доцільним є дотримання класичного поділу одиниць на лексико-граматичні категорії з певною деталізацією, якої вимагає специфіка конкретного дослідження. Традиційно французькі словоформи поділяються на наступні категорії: іменник, прикметник, дієслово, займенник, числівник, прислівник, артикль, сполучник. Однак, слова певної категорії (як, наприклад, прислівник) можуть по-різному означувати авторську картину світу. Таким чином, виходячи із завдань дослідження, нами виділяються наведені категорії з наступною деталізацією (див. перелік умовних позначень):
І. Іменні