РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ БАТЬКІВСЬКОГО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ ІНОЗЕМНІЙ МОВІ
2.1. Психологічні проблеми організації навчання дітей раннього віку іноземній мові
Проблеми, пов'язані з організацією навчання дітей раннього віку іншомовному мовленню, можна умовно поділити на декілька груп. По-перше, це проблеми початку цілеспрямованого навчання. По-друге, - змістовної та процесуальної коректності вживання термінів "цілеспрямоване навчання", "управління учінням", "навчальна діяльність" стосовно діяльності дітей раннього віку. По-третє, - дидактичні проблеми організації раннього цілеспрямованого навчання дітей іншомовному спілкуванню.
Як відомо, оволодіння дитиною другою мовою може відбуватись у стихійній чи організованій формах. Стихійне оволодіння іншомовним спілкуванням відбувається зазвичай при постійному перебуванні індивіда в іншомовному середовищі. Другий варіант двомовності формується в умовах систематичного навчання із застосуванням спеціальних прийомів і методів роботи /38, 114, 129,137/.
Коли дитина раннього віку оволодіває другою мовою паралельно з рідною, цей процес відбувається в межах тих самих вікових кордонів і з тою ж послідовністю засвоєння мовних форм, що і у рідній мові. На це вказують дані цілого ряду досліджень вітчизняних та зарубіжних авторів /25, 30, 58, 59, 62, 69, 93, 96, 102, 116, 143/. При цьому дослідники вважають, що природній процес становлення білінгвізму проходить, як правило, без особливих ускладнень, а окремі помилки досить ефективно і швидко усуваються в процесі стихійного спілкування дитини з дорослими. У віці 2 - 2,5 років діти-білінгви чітко відрізняють ситуації та суб'єктів для спілкування однією чи другою мовами і можуть досить вільно (в межах вікової норми) переходити з однієї мови на іншу в процесі комунікації з різними суб'єктами комунікативного процесу /69/. Успішність такої форми оволодіння другою мовою, вважає Імедадзе Н.В., як з точки зору нормативності, так і виключення негативного впливу на розвиток мислення забезпечується дотриманням принципу "одна особа - одна мова" /60, с. 237/. Таким чином, можна сказати, що ідеальними з позиції засвоєння іншомовного спілкування є умови, коли дитина з самого народження виявляється "зануреною" в іншомовне середовище і оволодіння другою мовою відбувається одночасно з процесом становлення рідної.
Однак, у більшості випадків ми маємо справу з ситуаціями, коли засвоєння другої мови починається на фоні вже засвоєних, нехай навіть тільки початкових, форм рідної мови. Тут термін початку засвоєння другої мови буде суттєвим чинником, що визначатиме організацію цього процесу, оскільки в онтогенезі мовлення виділяються певні етапи, які мають свої особливості, характеризуються кількісними і якісними змінами у психічному розвитку дитини взагалі і мовленнєвому розвитку зокрема. Так, С.М.Карпова виділяє у розвитку мови в ранньому віці два періоди: підготовчий період до півтора-двох років, до оформлення самостійного мовлення дитини, і з півтора-двох років - період оформлення самостійного мовлення дитини /63, с. 220/. Підготовчий період, в свою чергу, поділяється нею на два етапи. У першому півріччі життя дитини (перший етап підготовчого періоду) формується сприйняття і розуміння мови, відмічаються спроби моделювання інтонаційної, ритмічної і пізніше звукової сторони мовлення дорослих. Для другого етапу підготовчого періоду (друге півріччя життя дитини) характерним є виникнення ситуативного пасивного мовлення, коли для виразу своїх станів і переживань дитина починає використовувати "псевдослова" - з'являється сигнальна функція мовлення. З восьми-дев'яти місяців дитина здатна вимовляти звуки, а потім і слова за зразком, що його надає дорослий. Завдяки зростанню здатності до довільного вимовляння звуків та складів дитина у 10-11 місяців спроможна наслідувати абсолютно нові звуки, спочатку на вимогу дорослого, а потім і з власної ініціативи.
Приблизно з одинадцяти місяців відбувається перехід від дофонемної на фонемну мову. З огляду на завдання нашого дослідження, цей період цікавий також тим, що дитина починає оволодівати початковими формами функціональних дій з предметами. Це свідчить про розвиток опосередкованого спілкування і стимулює розуміння дитиною невербального і вербального компонентів спілкування, становлення предметно співвіднесених мовленнєвих реакцій.
Оформлення самостійного мовлення дитини, за С.М..Карповою, починається з другої половини другого року життя. Продовжується розвиток сприйняття фонем (до кінця 2-го року життя) і освоєння активного вживання фонем дитиною (до кінця 3-го - початку 4-го року). В цей період також відбувається становлення стійких значень слів дитини.
Протягом дошкільного дитинства відбувається збагачення лексики дитини і завершується оволодіння граматичною будовою рідної мови. У зв'язку з тим, що провідною діяльністю дошкільника стає сюжетно-рольова гра, розширюються і збагачуються функції мовленнєвої активності дитини. Мовлення дітей стає більш зв'язним, продовжують розвиватись і вдосконалюватись діалогічні форми спілкування, поряд з цим формується монологічне, позаконтекстне мовлення, а також внутрішня мова.
Як випливає з логіки процесу засвоєння рідної мови дітьми раннього і дошкільного віку, оволодіння мовою відбувається у спільній діяльності дорослого і дитини, де мова виконує, перш за все, комунікативну функцію. Тому можна висловити припущення, що процес засвоєння іноземної мови дітьми раннього віку буде відбуватись тим успішніше, чим більше засвоєні мовні засоби будуть реалізовуватись у спільній діяльності з метою спілкування.
Відомо, що формування рідної мови у ранньому віці відбувається за тією ж схемою, що і розвиток предметних дій /146, 147/. Слово виступає для дитини не лінгвістичною одиницею, а інструментом, знаряддям, яким вона користується для організації взаємодії з дорослими. Приблизно з дев'ятого місяця життя дитини починається криза 1-го року, що руйнує стару і створює нову соціальну ситуацію
- Київ+380960830922