РОЗДІЛ 2
АНАЛІТИЧНА ОЦІНКА ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ ПЛАНУВАННЯ
СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇЇ ПРИ ПЕРЕХОДІ
ДО РИНКОВИХ ВІДНОСИН
2.1. Планування собівартості в директивній економіці
В показнику собівартість різні за своїм характером і функціональною роллю
ресурси за допомогою грошової форми зводяться до єдиного кількісного вираження.
Це пояснюється тим, що в зниженні собівартості знаходять відображення практично
всі складові ефективності виробництва: ріст продуктивності праці, економія
сировини, матеріалів, палива та енергії, результативне використання виробничих
фондів. Однією із визначальних умов ефективного використання виробничих
ресурсів є підвищення обгрунтованості планових завдань по собівартості
продукції, достовірність обліку витрат на виробництво, точності її
калькулювання. В даному показнику відображаються всі позитивні і негативні
моменти виробничо-господарській діяльності підприємства.
Відомо, що собівартість продукції як оціночний показник результатів роботи
підприємства відігравав неоднакову роль на окремих етапах розвитку нашої
економіки. Вивчення досвіду роботи промислових підприємств в 30-50-ті роки
свідчить, що у створенні в найкоротші строки вітчизняної промисловості і
відновленні зруйнованого війною народного господарства суттєву роль відіграли
показники та методи планування і стимулювання, а також незмінні
оптово-відпускні ціни, що застосовувались в той час. В цьому періоді
використовувалась широка сукупність (декілька десятків) показників діяльності
підприємства. Основними з них, за які виплачувалась премія, були зниження
собівартості товарної продукції і зростання обсягу валової продукції при
незмінних цінах. При цьому діяв централізований порядок планування, при якому
всі показники (рівень і темпи росту) підприємствам встановлювались вищестоящим
господарським органом “зверху”. В той час застосовувався базовий метод
планування собівартості продукції. За своїм змістом він передбачав, що
“собівартість продукції, яка випускається, буде мати постійну тенденцію до
зниження за принципом: сьогодні нижче, ніж вчора, а завтра нижче, ніж сьогодні
…” [130, с.125]. Однак, ця перевага не завжди реалізувалась на практиці,
оскільки в ряді випадків це не було вигідним для підприємств і міністерств.
Крім того, застосовувані вартісні показники в цілому по підприємству в
плановому році є часто неспівставними зі звітним роком через структурні
зрушення в номенклатурі продукції. Показники плану часто встановлювались нижче
вже досягнутого підприємством рівня, тобто показники по обсягу продукції, сумі
прибутку, продуктивності праці, рентабельності виробництва встановлювалися в
плані нижче рівня, досягнутого в звітному періоді, а по собівартості продукції,
витратам на одну гривню товарної продукції – вище, ніж в звітному. Такий план,
як правило, перевиконувався та супроводжувався виплатою колективу відповідних
премій і винагород.
В той час широко застосовувався метод планування собівартості продукції за
порівняною продукцією. До порівняної продукції відносилися всі види однорідної
продукції, яка вироблялась в базовому і звітному роках, а також частково
модернізована продукція, якщо ці зміни не приводили до введення нових моделей,
стандартів і технічних умов. Показник зниження собівартості порівняної товарної
продукції використовувався переважно на підприємствах з високою питомою вагою
порівняної продукції та сталою номенклатурою і визначався за формулою, %.
(2.1)
де - собівартість виробів в плановому році;
- кількість виробів в плановому році;
- собівартість цих самих виробів в базовому році.
Особливо широко даний метод планування собівартості застосовувався в
машинобудуванні, де в середньому питома вага порівнянної продукції складала 60%
[147, с.137].
В 60-80 рр. склалися інші умови. Під впливом сучасної науково-технічної
революції швидко знімалися з виробництва застарілі вироби і включалися в план
нові. На базі технічного переоснащення, реконструкції і розширення почали
вводитися значні нові потужності. В результаті цього систематично змінювалась
номенклатура продукції, структура виробництва і знижувалась питома вага
порівнянної товарної продукції. Тому планування собівартості продукції за
порівнянною продукцією майже перестало застосовуватись, а якщо
використовувалось, то в основному на стадії проектування нових видів виробів.
Оскільки ефективність випуску нових виробів в багатьох випадках різко
відрізняється від ефективності по підприємству в цілому, то структурні зрушення
в номенклатурі продукції і структурі виробництва стали значно впливати на
рівень і особливо темпи зростання всіх вартісних показників в цілому по
підприємству, що зробило їх неспівставними не лише в динаміці, але і в плані
порівняно зі звітом.
Одним підприємствам через збільшення частини вигідних виробів базовий метод і
вартісні показники дозволяли отримати легко виконуваний, не напружений план, з
високими темпами зростання; а іншим, на яких зростала питома вага невигідної
продукції, важко було дотримуватися темпів зростання показників попередніх
років. На різні умови праці значний вплив чинили відсутність незмінних
оптово-відпускних цін і відповідно їх неодноразовий перегляд, а також зростання
цін на нову продукцію, особливо на нові машини, що було непропорційним їх
споживчій вартості. При цьому різко зросли масштаби виробництва, поновилися
кадри вищестоящих господарських органів через неодноразову реорганізацію
управління. В результаті “верхам” стало складніше встановлювати заводам
обгрунтовані планові завдання.
Тому рівень і темпи зростання планових показників
- Київ+380960830922