РОЗДІЛ III ЕВОЛЮЦІЯ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ НАТО (1950-1952)
ІІІ.1. Вплив зовнішньополітичних чинників на Стратегічну Концепцію НАТО: від координації до інтеграції
90
90ІІІ.2. Внутрішні чинники впливу: структурна реорганізація Альянсу102ІІІ.3. Нова стратегічна реальність: стратегія "щита і меча"113РОЗДIЛ IV СТРАТЕГIЧНА ДИЛЕМА (1953-1954)
ІV.1. Розвиток теорії тотальної війни: політика New Look i стратегія "масованої відплати"138
138IV.2. Теорія обмежених воєн: принцип примата політики149IV.3. "Нова модель" стратегії НАТО: синтез стратегічних концепцій160ВИСНОВКИ177СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ186ДОДАТКИ214
ВСТУП
Одним із пріоритетних напрямів зовнішньої політики України після здобуття незалежності стало забезпечення відповідних чинників національної безпеки країни, серед них - розвиток діалогу і співробітництва з НАТО з широкого кола питань. Національні інтереси України стосовно НАТО визначаються з огляду на ту роль, яку Північноатлантичний Альянс відіграє у підтриманні міжнародного миру, стабільності і безпеки, сприянні покращанню загального клімату довір'я в Євроатлантичному регіоні, створенні нової системи регіональної безпеки в Європі, виробленні підходів до проблем озброєння і контролю над озброєнням та запобігання розповсюдженню зброї масового ураження. Стратегічні цілі зовнішньої політики України витікають з національних інтересів і геополітичних пріоритетів: виживання і розвиток як незалежної суверенної держави, що можливо виключно при поверненні України в світовий цивілізаційний простір як повноцінного і активного суб'єкта геополітики. Недопустимою є поява будь-яких форм "критичної" залежності України від інших держав, внаслідок чого потрібно блокувати всіма можливими засобами експансійні тенденції різних суб'єктів з метою встановлення їх домінування в нашій країні. Щоб відстоювати власні національні інтереси, Україні потрібно насамперед сформувати власну систему орієнтацій, зробити свою геополітичну модель світу, спираючись на яку можна погоджувати свою позицію з позиціями інших країн.
Незважаючи на ті зміни, які відбулися за останнє десятиріччя, обстановка в світі є нестабільною і не передбачуваною. Існує можливість регіональних криз, які можуть швидко приймати великі масштаби. Деякі країни переживають трудності економічного, політичного, соціального, а головне психологічного характеру (або морального стану нації). Мається на увазі той факт, що невизначеність в ідеологічній сфері створює небезпеку набагато більшу, ніж навіть держава з диктаторською владою, оскільки політичний курс такої держави важко прогнозувати. Етнічні і релігійні конфлікти, територіальні протиріччя, неадекватні або невдалі спроби реформ, розпад держав можуть призвести до локальної і, як наслідок, регіональної нестабільності, що в свою чергу спричинить втручання міжнародних організацій або блокових структур різного рівня.
Відомо, що не існує ніяких універсальних засобів збереження миру, але є цілий ряд положень - елементарних принципів, почерпнутих з історичного досвіду людства. Отже, щоб досягти миру треба зрозуміти, що таке війна. Більшість помилок мають витоки саме із незнання і не врахування історичного досвіду. До того ж необхідно враховувати, що основним правилом військово-політичної стратегії, на яке повинна спиратись політика, є уміння ставити себе на місце противника і, перш ніж, зробити який-небудь крок, поглянути на нього з точки зору іншої сторони, але для цього треба вивчати і враховувати уроки, які надає історія. Історична наука не повинна бути відокремленою галуззю знання, вона повинна надавати практичні відповіді на виникаючі запитання. Вивчення військово-політичної стратегії НАТО є актуальним сьогодні, тому що вона довела свою дієвість, здатність до активної адаптації до нових реалій та "викликів" часу, а також сприяла трансформуванню Альянсу з виключно оборонного союзу у військово-політичну структуру євроатлантичної безпеки.
Дослідження військово-політичної стратегії НАТО в світі появи нових джерел має виключне значення для історичної науки. Свого часу в радянській історичній літературі приділялося достатньо уваги критичному огляду стратегії НАТО. Однак в силу обмеженості джерельної бази, ступеня наближеності висновків радянських істориків до сталих оцінок щодо військового блоку НАТО (оскільки вибраний період безпосередньо стосується періоду конфронтації - холодної війни) висновки радянських істориків не зовсім об'єктивні. Більшість документів були недоступні для аналізу, тому основні положення стратегії залишились не дослідженими.
В цілому актуальність вивчення військово-політичної стратегії НАТО зумовлюється двома найважливішими аспектами: історичним - необхідність вивчення стратегії НАТО на основі появи документів стратегії НАТО, які раніше були недоступні для її об'єктивного аналізу, та політичним - врахування історичного досвіду для формування зовнішньополітичного курсу нашої держави.
Об'єктом дослідження є військово-політична стратегія НАТО.
Предметом дослідження є процес трансформації військово-політичної стратегії НАТО з 1949 по 1954 роки.
Метою даного дослідження є аналіз сукупності чинників, під впливом яких військово-політична стратегія НАТО трансформувалась і дістала відповідної форми, а також дослідження теоретичних військових концепцій і військових планів їх практичного застосування, які спричинили цю трансформацію.
У відповідності до мети визначається наступний комплекс завдань:
* визначення загальнотеоретичних передумов формування військово-політичної стратегії НАТО;
* висвітлення стратегічних концепцій, які сформувалися протягом 1949-1954 рр. та лягли в основу загальної стратегії Альянсу;
* аналіз військового планування зазначеного періоду відносно практичного застосування Стратегії НАТО;
* виявлення сукупності факторів, які спричинили формування, розвиток і зміни стратегії НАТО, та дослідження ступеню їх впливу (як кожного окремо, так і у взаємодії);
* д