РОЗДІЛ 2
СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ В ГАЛИЧИНІ
2.1. Крайова шкільна рада
Політичні події, які потрясли Австрійську імперію в середині XIX ст., спричинили помітний вплив і на розвиток освіти у цій державі в цілому і в Галичині зокрема. До 1867 р. шкільною владою в Галичині були римо-католицькі та греко-католицькі консисторії. Між тим упродовж 60-х років у галицькому сеймі точилися дебати про створення крайової шкільної ради, яка мала б стати керівним і розпорядчим органом шкільництва в Галичині. При цьому детально вивчалась організація шкільної системи найпередовіших країн: Великобританії, США, Франції, Бельгії, Пруссії, Баварії та інших. Аналіз функціонування шкільництва названих країн показав доцільність створення навіть у надто централізованих державах структур, автономних від столичної бюрократії та чиновництва. В результаті галицький сейм у 1866 р. на пропозицію посла Йозефа Дітля ухвалив статут крайової шкільної ради /27/ 1), який увійшов в силу в 1867 р. Він базувався на якомога ширшій незалежності крайової шкільної адміністрації від центру /169/ 2).
Крайова шкільна рада впродовж усього свого існування входила в тісні стосунки з галицьким сеймом та крайовим виділом. На сеймових сесіях ухвалювалися шкільні закони, що стосувались крайової компетенції. Чимала роль у цьому відводилась шкільній раді, яка розробляла зазначені законопроекти. З сеймом була також пов'язана фінансова сторона справи, бо цей законодавчий орган приймав рішення - яку частку крайового бюджету буде вжито на освітні цілі. На сеймових засіданнях щорічно заслуховувались звіти крайової шкільної ради про її діяльність. Здійснювалось це через сеймову шкільну комісію, котра була посередником між двома згаданими інституціями. Комісія була чисельною. Однак у ній зазвичай переважали представники польських консервативних кіл. У 1909 р. на її загальну кількість - 21 чоловік, українців представляли лише двоє: відомий діяч української радикальної партії у Галичині Іван Макух та провідник галицького москвофільства Володимир Дудикевич /66/ 3). У всі часи сеймова шкільна комісія складалась з досить поважних людей. Довгий час її очолював католицький священик Єжи Чарториський. Відомими її членами серед поляків були Леон Пінінський, Станіслав Бадені, директор банку Ернест Адам, директори гімназій, промислових шкіл, учительських семінарій Юзеф Солеський, Францішек Томашевський, Ернест Бандровський, Ян Роттер, Еміль Міхаловський. Українці, хоч і становили меншість у цій комісії, все ж були представлені у різні часи впливовими особами. Це - Юліан Романчук, Анатоль Вахнянин, Кость Левицький та інші.
Комісія з-посеред себе вибирала двох референтів, які на сеймових засіданнях, попередньо ознайомившись із звітами крайової шкільної ради, подавали звіти про стан народного та середнього шкільництва.
У своїй роботі рада тісно взаємодіяла з крайовим виділом - виконавчим органом автономної управи в Галичині. Він здійснював адміністративно-господарські та адміністративно-культурні функції, зокрема пропонував бюджети для різних установ, у тому числі й шкіл на території краю. Формально крайовий виділ утворювався галицьким сеймом як виконавчий орган влади, звітував перед ним, готував для нього свої пропозиції. Фактично ж він перебував під зверхністю намісника Галичини й крайового маршалка /153/ 4). Виділ обирався з депутатів сейму і складався з шести членів і шести заступників, серед яких українці були представлені зазвичай одним членом і одним заступником /123/ 5). Стосунки крайової шкільної влади з виділом полягали в тому, що рада пропонувала останньому встановлений для власних потреб бюджет, а він виносив цей бюджет на затвердження сейму. Згідно з крайовим законом з 24 квітня 1894 р. "Про кошти закладання і утримання народних шкіл і фонди шкільні", виділ завідував галицьким шкільним фондом, а рада розпоряджалась його доходами в межах зазначених статутами та щорічним шкільним бюджетом /17/ 6). Цікавим є той факт, що у фінансових справах виділ не завжди з довірою ставився до крайової шкільної ради. У 1883 р., враховуючи велику нестачу народних шкіл в краї, виділ ухвалив внести в шкільний бюджет суму 100 тис. ринських, запропонованою радою на розв'язання цього питання. Однак крайовий маршалок Міхал Зиблікевич зробив застереження, що цією сумою повинен розпоряджатись сам виділ /153/ 7).
За статутом 1867 р. галицька крайова шкільна рада складалася з
11 членів: чотирьох представників крайового уряду (намісник, референт намісництва і два шкільні інспектори); двох представників духовенства (римо-католицького й греко-католицького обрядів), призначених цісарем. Вибір решти членів залежав від крайової влади (їх називали автономічними членами). До їх складу входили: два делегати столичних міст - Львова і Кракова, два представники учительського стану та один делегат від крайового виділу, який репрезентував сейм /95/ 8). Таким чином, у кількісному складі крайової шкільної ради переважали чиновники, призначувані Віднем, що негативно було сприйнято польськими політичними колами Галичини. В раді відчувався брак фахових сил: на
7 членів, що не належали одночасно до намісництва, лише двоє були представниками вчительського стану. Однак і їх не обирали колеги, а призначали на пропозицію крайового виділу. Слід зазначити, що в майбутньому цих двох крайовий виділ обирав з поміж директорів середніх шкіл і професорів університету. Натомість народне шкільництво, з яким крайова шкільна рада пов'язувала 3/4 своєї роботи, було повністю позбавлене фахового керівництва. Відповідно до організаційного статуту рада утворювалась під проводом намісництва і була найвищою інстанцією в справах народних і середніх шкіл. На початках вона мала досить широкі повноваження, зокрема до її компетенції належали не лише зазначені школи, але й весь учительський персонал /11/ 9).
Від самого початку не всі пункти статуту галицької крайової шкільної ради і таких же рад в інших частинах держави були тотожними /166/ 10). Відмінними були також і юриди