РОЗДІЛ 2
ВИБІР ЗАГАЛЬНОЇ МЕТОДИКИ ТА ОСНОВНИХ МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Японська релігійно-філософська культура: поняття та проблеми вивчення
2.1.1. Орієнталізм і проблеми історії японської філософії. Перед тим, як перейти до суті справи, доведеться висловити декілька зауважень щодо проблеми (з нашого погляду - псевдопроблеми) існування філософії в Японії до імплантації на її ґрунт традицій європейської думки, тобто до 1870-х років. Здається, таке питання мало би сенс, якби науці не були відомі тексти Мотоорі Норінаґи, Оґю Сорая, Кумадзави Бандзана та багатьох інших. Проте дискусії навколо цього питання не вщухають, і в них можна виділити два аспекти. Перший торкається нескінченної полеміки навколо "східної філософії", адже Японію зазвичай відносять до "Сходу", більше того - інколи розглядають як своєрідний "типовий Схід". Другий аспект проблеми є суто японознавчим, і його коріння - у специфіці японської інтелектуальної ситуації після 1868 та 1945 рр.
Детальний розгляд "дискусії про східну філософію" міг би скласти тему окремої дисертації й виходить за межі нашого дослідження (див.: [145-147; 175]). Загалом її учасників можна розділити на два протилежні табори: "заходоцентристів" та "універсалістів". Позиція перших (з визнаних класиків - Ґ.В.Ф. Геґеля, Е. Гуссерля, Ж. Делеза та Ф. Ґваттарі [37, с.116-121] тощо) зводиться до тези "філософія - суто західне явище"; можливість її поширення на інші реґіони "заходоцентристи" визнають лише за умови засвоєння інтелектуалами цих реґіонів загальних засад західної (тобто європейської) культури. Прихильники протилежної точки зору, як-от Вольтер, Ґ.Ф. Ляйбніц (див.: [71, с.55, 163-164]), К. Ясперс [184] вважають, що філософія - явище універсальне, яке незалежно виникає в різних культурах, хоча й має свою специфіку в кожній з них.
Радикальну формулу цієї позиції ми знайшли у С. Б. Долгопольського "Я... вважаю, що немає ані грецької філософії, ані єврейської, ані китайської - є Філософія, яка знаходиться в тих чи інших взаємодіях із тими чи іншими культурними та релігійними утвореннями, і в їхніх межах реалізуються конкретні долі конкретних мислителів" [39, с.7] (геґельянець погодиться з цим твердженням, але додасть, що найкраще Філософія взаємодіє з європейською культурою як найвищим ступенем еволюції Духу; ми ж розуміємо цю формулу в сенсі транскультуральності Філософії, її трансцендентності конкретним культурам, як умови, що уможливлює діалог мислителів різних культур). Майже дослівно цю ідею повторює С. Радгакрішнан: "Моя головна задача - довести, що існує одна вічна й універсальна філософія, котру можна віднайти в усіх країнах і культурах, у пророків упанішад й у Будди, Платона й Плотіна... Це дух, який пов'язує континенти й об'єднує віки" (цит. за [88, с.278]). Цікаво, що цю позицію поділяє й томіст С. Свєжавський: "Європейська філософія - це лише мала частка того, що зроблено людством у галузі наукової філософії" [142, с.13].
"Універсалісти" часто є фахівцями з тих чи інших неєвропейських, переважно - азійських культур, як-от О.М. П'ятигорський, Ф.І. Щербатськой, С. Радгакрішнан, Фен Ю-лань2 тощо.
Протистояння зазначених позицій закорінено у загальнішій проблемі - проблемі "Сходу й Заходу", детально проаналізованій Е. Саїдом у його - нині вже класичній - праці "Орієнталізм". За одним з визначень, "орієнталізм - це спосіб думки, що спирається на онтологічну та епістемологічну різницю, яка проводиться між "Сходом"... і "Заходом" [141, с.13]. Е. Саїд показує, що такий спосіб думки постав у ході колоніальних війн "як західний спосіб панувати над Сходом" (там само). З визначених дослідником догм орієнталізму до нашого дослідження насамперед стосується те, що, з орієнталістської точки зору, Схід не здатний себе розуміти. Тут - ключ до позиції європоцентристів в історії філософії: якщо так, то й "справжньої" філософії на "Сході" бути не може. "Заходоцентризм" - це просто інша назва орієнталізму. А це значить, що позиція "заходоцентристів" є в дійсності ідеологічною й догматичною, а відтак, безперспективною в пізнавальному плані.
Отже, має слушність Е. Саїд: щоби трохи просунутися вперед (і в нашому дослідженні також), треба взагалі скасувати такі поняття, як "Схід" і "Захід" [141, с.44]. Цю думку поділяє й О. М. П'ятигорський: "Розведення понять "Захід" і "Схід" - це тимчасова поступка ідеологічному ідіотизму" [127, с.299-300]. Світова наука (після виходу праці Е. Саїда в 1972 р.) вже загалом відмовилася від цього розведення, замінивши термін "сходознавство" (Orientalism) на "азійські студії" (Asian Studies): 1973 р. відповідним чином змінено назву провідного наукового форуму в цій галузі [154]. Виключення складає Росія (див.: [86, с.78-80, 118-124]).
Якщо ж абстрагуватися від ідеологічного навантаження, полеміка навколо "східної філософії" має суто термінологічний характер: вона виливається в суперечку щодо меж самого терміну "філософія". Так само, як відсутність єдиної точки зору на питання "що таке філософія" не заважає існуванню ані самої філософії, ані її історії, так і дискусійність "східної філософії" не заважає її вивченню: про це свідчить значна кількість публікацій, присвячених китайській, індійській, єврейській та ін. філософії. Не можливо заперечити, що поняття "філософія" стосовно неєвропейських культур, зокрема - культур Азії, стало загальновживаним у сучасній гуманітарній науці, як англомовній, так і російськомовній.
Універсалістський підхід сьогодні, попри "найдужчі тенденції євпропоцентризму в історико-філософській науці" [175, с.248], має свої досягнення: він може спиратися на історико-філософські концепції К. Ясперса та М.Й. Конрада [80], відкриті А. Є. Лук'яновим [94] та Ю. В. Павленком [119] спільні закономірності становлення філософії в Греції, Індії та Китаї та ін. Прикладами розгляду загальної історії світової філософії з універсалістських позицій є монографія Д. Купера [190] та фундаментальна п'ятитомна праця Дж. Плотта [267]. Значні досягнення має філософська компаративісти