РОЗДІЛ 2
НОРМАТИВНО-РЕГЛАМЕНТУЮЧА СИСТЕМА ОРГАНІВ ЦЕРКОВНОГО УПРАВЛІННЯ
2.1. Діяльність Синоду щодо регламентації діловодства
Вищим органом церковного управління Російської імперії був Святійший Синод - установа, котра, крім інших сфер духовного життя, регламентувала також і діловодство єпархій шляхом прийняття та введення в практику різноманітних законів, постанов, указів та інших нормативних актів.
Законодавча влада належала Синоду за значенням його в церковному устрої як соборної влади та вищої адміністративної установи, так і за повноваженнями, наданими верховною владою держави. Синодальне законодавство формувалося за поданнями єпархіальних архієреїв, підвладних їм установ та при розгляді поточних справ, у результаті яких виникала необхідність зміни попередніх актів чи створенні нових. Законодавча діяльність Синоду за змістом і взаємодією з державною владою проявлялася двома шляхами: з одних питань Синод отримував санкції винятково від монарха, з інших - співпрацював як орган законодавчої влади на рівні з іншими вищими державними установами. Законодавчу владу було надано цьому органу церковної влади від початку його існування. Сферу питань, які підлягали законодавчій діяльності Синоду з "соизволения", "одобрения" або "утверждения" монарха, але без участі інших органів влади, не було точно зазначено в жодному законодавчому акті й тому її обсяг час від часу змінювався. До неї входили, зазвичай, проекти законів, що стосувалися винятково установ православного віросповідання і не входили в компетенцію інших відомств.
Всі проекти законів, якщо прийняття і набуття чинності їх не залежали від асигнувань із державного казначейства, створювалися при Синоді: в його установах чи в особливих комісіях. Розглядалися й формулювалися вони присутствіями, через обер-прокурора представлялися на затвердження безпосередньо імператору. Такі акти видавалися у формі Височайше затверджених законів, уставів, положень, інструкцій, визначень Святійшого Синоду. Вони обнародувалися в духовному відомстві указами чи при указах Синоду на ім'я синодальних контор і єпархіальних преосвященних, повідомлялися Сенату й друкувалися як у збірнику постанов та розпоряджень уряду, так і в офіційних друкованих виданнях Синоду. Після цього їх розміщували в "Полном Собрании Законов Российской империи", а деякі і в "Своде законов Российской империи" у відповідних томах. Пояснювальні правила, інструкції установам і посадовим особам, керівні постанови на основі зазначених вищезатверджених узаконень становили предмет автономної законодавчої діяльності Синоду та підпорядкованих йому установ.
Якщо проект нового закону, який стосувався й церковного відомства, розроблявся в тому чи іншому міністерстві або головному управлінні, він надсилався на затвердження обер-прокурору й Синоду.
Його владі та контролю підлягали підвідомчі установи в усіх галузях церковного управління. Однією з форм контролю був розгляд та обговорення термінових і щорічних звітів, відомостей, окремих рапортів, повідомлень тощо. Вони представлялися, як правило, єпархіями та іншими підвідомчими установами. За певних обставин могли призначатися ревізії духовних консисторій, відповідно до результатів яких вживалися необхідні заходи [358, с. 38-44].
Окрім того, що закони публікувалися в офіційних друкованих виданнях Синоду, з ними обов'язково мав бути персонально ознайомлений кожен парафіяльний священик. Це здійснювалося через духовні консисторії. Як правило, синодальна друкарня надсилала туди необхідну кількість примірників. Інколи, отримавши оригінальний указ, консисторія виготовляла з нього копії - по одній на кожне духовне правління. Останні ж мали поширювати їх безпосередньо по парафіях та надсилати в консисторію розписки осіб, котрі отримували укази. Отримавши від Синоду розпорядчі документи, консисторія робила відповідні приписи по своєму відомству щодо їх виконання.
Кожен законодавчий акт, виданий консисторією чи єпархіальним архієреєм, складався за формою загальнодержавних указів і починався словами: "Указ его императорского Величества из Волынской духовной консистории". Такі постанови мали статус офіційних документів [293, с. 181-182]. Їх аналіз по Волинській єпархії свідчить про те, що більшість із них видавалися на основі синодальних про впровадження їх у цьому регіоні. В переважній більшості вони і є їх точною копією з резолюцією єпархіального архієрея про обов'язкове введення в дію. Все діловодство Волинської єпархії підпорядковувалося загальному законодавству Російської імперії. Всі інші укази, постанови, розпорядження, що видавалися в межах єпархії, повинні були базуватися на їх основі й ні в якому разі не могли суперечити йому. Поряд з цим зустрічаються й такі, котрі безпосередньо стосувалися діловодства лише Волині. В переважній більшості це були приписи та постанови місцевої консисторії, які регулювали певні питання в межах єпархії. Для впровадження їх розсилали безпосередньо по церквах та друкували на сторінках офіційної частини "Волынских епархиальных ведомостей".
Усі законодавчі акти, котрі надходили священикам, повинні були зберігатися у церковних ризницях, щоб у разі потреби звертатися до них. Один примірник у консисторії підшивали по роках. На сьогодні майже повний комплекс таких джерел, що надсилалися у Волинську єпархію, зберігається у 50 описі фонду №1 "Волынская духовная консистория" ДАЖО. Їх аналіз дозволяє дійти висновку, що майже всі документи кінця ХVІІІ - першої половини ХІХ століть стосувалися впровадження синодських указів щодо ведення духовенством діловодства на місцях. Друга половина ХІХ - початок ХХ століть відзначаються появою ряду самостійних розпоряджень щодо ведення та здачі церковної документації. Переважна їх більшість є нагадуванням про виконання певних обов'язків у цій сфері. Зрозуміло, що консисторія також видавала різного роду нормативні акти щодо врегулювання певних питань в межах єпархії та діяльності окремих осіб.
Досить часто в результаті вирішення пе