РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМИ РАЦІОНАЛІЗАЦІЇ СТРУКТУРИ ВІТЧИЗНЯНОЇ ЕКОНОМІКИ ЯК ДЖЕРЕЛА ПРИСКОРЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
2.1. Структура виробництва та економічне зростання вітчизняної економіки в командно-адміністративній системі
Для розуміння економічної ситуації, в якій опинилась Україна у момент здобуття незалежності, необхідно проаналізувати структуру виробництва, яка мала місце в командно-адміністративній системі, визначити її вплив на українську економіку.
Протягом десятиліть радянська структура виробництва деформувалась внаслідок непродуманого і економічно неефективного планування. Керівництво країни проводило структурну політику, виходячи більше з політичних, аніж економічних розрахунків. Економіка України повністю узалежнилась від централізованого планування та управління. Її розвиток здійснювався у відповідності до загальносоюзних планів, потреби самої республіки до уваги не бралися.
У складі народногосподарського комплексу колишнього СРСР Україна займала колоніальне становище. Протягом десятиліть розвиток галузей, які працюють безпосередньо на задоволення потреб населення, стримувався шляхом вилучення у них великої частини нагромаджень, перерозподілу їх в інтересах військово-промислового комплексу і важкої промисловості. У результаті склалась незбалансована, деформована, позбавлена внутрішніх імпульсів для свого розвитку структура економіки.
За галузевою структурою господарство України спеціалізувалось на природо-, фондо-, енерго-, матеріало- і трудомістких галузях промисловості [100]. Воно було розбалансованим, а всі його галузі економічно і технологічно не пов'язані між собою. Така ситуація забезпечувалась відповідним теоретичним підгрунтям.
Центральною економічною категорією для командно-адміністративного господарства була категорія "соціалістичного нагромадження" [12]. Це поняття повністю висвітлює суть і характер усієї радянської економіки. "Соціалістичне нагромадження" є тим резервуаром, в який повинні надходити прибутки з усіх ділянок господарства і з якого фінансується дальше будівництво [12, c.200]. Всі ресурси "соціалістичного нагромадження" базуються на безоглядному привласненні державою наслідків праці населення, яке набувало різноманітних форм: встановлення реальної заробітної плати промислових робітників і службовців на дуже низькому рівні; система високих націнок; концепція соціалістичного ударництва, при якій робітники виконують додаткову роботу безоплатно; розгалужена система найрізноманітніших відрахувань із заробітної плати. Одержані таким шляхом ресурси держава спрямовувала на індустріалізацію економіки.
Процес індустріалізації був характерним для економічного розвитку України відразу після її входження до складу СРСР. Керівництво країни швидкими темпами розвивало важку промисловість, перекачуючи в неї кошти із сільського господарства, легкої промисловості, торгівлі та інших галузей. Внаслідок цього розвиток легкої промисловості помітно відставав.
Напередодні Другої світової війни спостерігалось зростання промислового виробництва. Однак воно відбувалось за рахунок жорстокої експлуатації робітників та інженерно-технічних працівників, а також мілітаризації економіки. Змінювалась галузева структура промисловості. У 1940 р. частка виробництва засобів виробництва (група "А") в Українській РСР становила 62 % проти 36 % у 1913 р., предметів споживання (група "Б") - 38 % проти 64 % у 1913 р. [68, c.424]. Україна була головною вугільною та металургійною базою СРСР. Продукція машинобудування в кінці 30-х років випередила всі інші галузі. Відбувався непропорційний розвиток промисловості. Якщо її потенціал у 7 разів перевищував рівень 1913 р., то рівень розвитку провідних галузей економіки залишався низьким порівняно з розвиненими країнами світу [68, с.350].
За час війни значно знизились обсяги виробництва промислової продукції як у виробничих галузях, так і в споживчих (див. табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Окремі соціально-економічні показники за 1940-1945 рр.* [86, c.7]
1940**19411942194319441945Виплавка сталі, тис.т8938,27376,273,038,1801,01373,7Виробництво прокату чорних металів, тис.т6519,55366,4-1,2421,41005,3Видобуток вугілля, тис.т8384161290226926451684930262Видобуток нафти, тис.т352,8165,3--93,0250,0Виробництво електроенергії, млн.кВт·год12411,49322,887,328,11281,03149,9Виробництво взуття, тис.пар7944064723-689574143 * - з урахуванням Республіки Крим
** - за 1940 р. не включені дані по Закарпатській обл.
Порівняно із західними країнами в Україні зберігались високі темпи економічного зростання у 50-х - першій половині 60-х років. Економічне зростання продовжувалось на основі "примітивної індустріалізації". Як і у попередні роки, перевагу надавали базовим галузям, не пов'язаним з науково-технічним прогресом. Темпи розвитку групи "Б" відставали від групи "А". Частка засобів виробництва у загальному обсязі промисловості зросла з 62 % у 1940 до 72,4 % у 1965 р. [68, с.432].
Структура розподілу інвестицій була непродуктивною. Усі рішення про здійснення інвестицій приймались державними плановими органами. Вони базувались виключно на оцінках корисності проекту для загального плану. Основним джерелом інвестицій виступали внутрішні резерви. Частка промисловості та будівництва в загальному обсязі капіталовкладень у період 1946-1950 рр. становила 55,7 %. Інвестиції на 85,7 % скеровувались у важку промисловість [68, c.431]. Державні кошти становили близько 70 %, підприємств - 10, колгоспів - 12, населення - 8 %. На обладнання спрямовувалось у 50-х роках лише 20-30 %, у першій половині 60-х років - 28 % всіх капіталовкладень, решта - на будівельно-монтажні роботи. За сферами господарства капітальні вкладення розподілялись наступним чином: матеріальне виробництво - 67,5 % (промисловість - 39,3, сільське господарство - 16, будівельна індустрія - 2,4, транспорт і зв'язок - 9,8), нематеріальне виробництво - 32,5 % (житло - 19,1, торгівля, освіта, наука, охорона здоров'я та ін. - 13,4 %)
- Київ+380960830922