РОЗДІЛ 2
РОЛЬ РЕВОЛЮЦІЇ 1848-1849 РОКІВ
У НАЦІОНАЛЬНОМУ ВІДРОДЖЕННІ ЛУЖИЧАН
Важливою подією ХІХ століття, яка зумовила піднесення культурно-національного руху сербів-лужичан, була революція 1848-1849 рр. в Німеччині та інших країнах Європи. Це кульмінаційний пункт суспільно-політичних і соціально-економічних змін, глибинної перебудови колишньої феодально-станової системи суспільства та стратифікації його за принципами капіталізму, розгортання процесу становлення європейських націй та Новоєвропейської цивілізації і формування консолідованих національно-державних утворень. З цього часу прискорився і процес практичного об'єднання німецької нації в рамках цілісної німецької держави. Для відносно невеликої, порівняно з багаточисельним німецьким оточенням, маси слов'янських жителів Нижньої та Верхньої Лужиці революційні події 1848-1849 рр., безумовно, не стали поштовхом до усамостійнення чи національно-політичного виступу. Такі завдання і не могли стояти перед тодішнім серболужицьким національним рухом, який мав переважно культурно-просвітницький характер. Але внаслідок революційних перетворень німецького суспільства та системи влади, власного культурно-національного піднесення, лужичани офіційно закріпили свої мовні та освітні права, і практично вперше в історії співіснування з німцями отримали гарантії реалізації етноправ та визнання етноспецифіки як однієї з небагатьох національних меншин в Німеччині. Досягнення цього стало наслідком копіткої громадсько-просвітницької діяльності плеяди лужицьких будителів та створених з їх ініціативи національних організацій і об'єднань, насамперед заснованої в переддень революції "Матиці Сербської". Інтенсивний процес національного самоусвідомлення лужицької етноспільноти супроводжувався розвитком міжслов'янських взаємозв'язків. Чільне місце серед них посіли лужицько-російські та лужицько-українські контакти. Тобто, внаслідок революційних подій 1848-1849 рр. в Лужиці воєдино злилися два процеси національного відродження - і етнічне самоусвідомлення та культурно-національне піднесення сербів-лужичан як невеликої складової частини населення Німеччини, і більш ширше етновідродження лужицьких сербів у контексті загальнослов'янських відроджувальних процесів та взаємовпливів ХІХ ст.
2.1. Активізація національної діяльності сербів-лужичан
у 20-40-х роках ХІХ ст.
Активізація культурно-національного руху сербів-лужичан відбулася на зламі ХVІІІ-ХІХ ст. під впливом епохи Просвітництва та революції 1789 р. у Франції. Ідеали французької революції мали виключний вплив не тільки на великі західноєвропейські народи, але й на самий найменший слов'янський острівок Заходу - серболужичан. Можна стверджувати про безпосередній відгомін французької революції в Лужиці [602. - S.222]. У 1790 р. в Саксонії почалося значне селянське повстання, метою якого було скасування феодальної залежності. Повстання охопило також лужицькі райони Німеччини. Особливо запекла боротьба точилася в районі Каменца, де об'єднались німецькі та лужицькі селяни [177. - S.12]. Наступні після цих подій наполеонівські походи, не дивлячись на весь жах війни та економічну розруху (воєнні дії велися на території Лужиці), справили вплив на національну свідомість різноманітних верств лужицького населення. Фактично під час воєнних дій серболужицький народ вперше побачив велику кількість слов'ян - росіян, українців, поляків та ін., мав з ними безпосередні контакти, що безумовно розширило знання найменшого за чисельністю слов'янського народу про широку національну палітру європейських народів, сприяло пробудженню етнічної свідомості, до того часу практично замкнутій у німецькому національно-культурному ареалі [591]. Крім того, під час війн мали місце значні політичні та економічні зміни, що не могло не позначитися на житті серболужичан, які в силу історичних обставин, змушені були брати участь у загальнодержавному господарському комплексі та бути непомітною частиною великої європейської політики. Так у 1807 р. за Тільзітським мирним договором 95 процентів серболужичан, точніше території, яку вони населяли, увійшли до складу королівства Саксонія. Подальші події, розгромлення військ Наполеона Бонапарта і новий перерозподіл кордонів, згідно з рішеннями Віденського конгресу, привів до того, що 80 відсотків серболужичан, приблизно 200 тис. осіб (50 тис. залишилося у складі Саксонії) стали підданими Прусської корони [657. - S.136]. Після конгресу, згідно з новим адміністративно-територіальним розподілом, колишні маркграфства Верхньої і Нижньої Лужиці, що раніше входили до складу обох німецьких держав, перестали існувати, а назва Лужиця збереглася скоріше як історичне поняття (див.: Рис. 2.1).
Погіршилася економічна ситуація у регіоні. Внесок Саксонії у війну, яку вів Наполеон, складав 25 мільйонів франків, або більше ніж 7 млн. талерів. Наступні двадцять років народ Саксонії, в тому числі і його лужицька частина, були змушеними відшкодовувати борги, які виникли після війни [599. - S.34]. Особливо вражаючою була розруха. Військові дії, що проходили на території Лужиці, нанесли значні збитки цьому району. Після битви союзників з Наполеоном у травні 1813 р. під Будишином була спустошена значна частина Верхньої Лужиці [220. - S.35-42].
Картина латентної економічної стагнації доповнялася зростаючими податками, якій шли на ліквідацію наслідків війни та погашення державних боргів. Подальша феодальна експлуатація селян сприяла їх пауперизації. Водночас у Німеччині почав набирати темпи промисловий розвиток, що сприяв масовій міграції лужицьких селян. У ряді адміністративних округів Лужиці його корінне населення стало втрачати більшість і поступово опинилося у меншості. Інтенсивно зростало німецьке оточення. Серболужичани поступово ставали двомовними. До цього треба додати, що Священний союз піс