РОЗДІЛ 2
З ІСТОРІЇ КАМ'ЯНОЇ МЕМОРІАЛЬНОЇ РІЗЬБИ В УКРАЇНІ
2. І Степова меморіальна пластика
Початковий етап розвитку монументально-меморіальної кам'яної різьби на українських землях пов'язується у вітчизняних дослідженнях із антропоморфною скульптурою Півдня України, передовсім, зі стелами-статуями індоєвропейців, поширеними у V-ІІІ тис. до н. е. на всіх географічних обширах, де проживала індоєвропейська людність (Італія, Іспанія, Франція, Швейцарія, Німеччина, Болгарія, Румунія, Північний Кавказ), і зосередженими в найбільшій кількості на території України, між пониззями Дніпра та Бугу [88, 240].
Кам'яні стели-антропоморфи періоду міді-бронзи призначалися для поховань курганного характеру, що Їх практикували енеолітичні племена, в одних випадках як об'єкти святилищ, влаштованих над могилами (кемі-обинська культура), в інших - в якості накриття поховальної мурованої камери у товщі кургану (ямна культура) [178, 26-27].
Характерними особливостями енеолітичних стел-статуй є монолітність їхніх об'ємів, цільність силуету, ієратична застиглість і строга фронтальність. Антропоморфний мотив тут "вписано" у нерозчленований масив кам'яного блока при незначному круглястому виступі голови, що ніби "вгрузає" в плечі, зливаючись з тулубом (Рис. 2.1).
Серед стел з антропоморфними ознаками вирізняються ті, поверхня яких вкрита складною за семантичним наповненням, композиційно вишуканою рельєфною різьбою. Це, зокрема, широко відомі стели із с. Наталівки на Дніпропетровщині, с. Білогрудівки на Уманщині, із м. Новочеркаська на Дону, із с. Федорівки на Полтавщині. Найцікавішою знахідкою з-поміж згаданих пам'яток вважається так званий "керносівський ідол" із Дніпропетровської області.
Вирізьблені на стелах другорядні мотиви - палиця пастуха, булава, лук, бойова сокира, ознаки статі, ступні людських ніг, - слугують атрибутами зображуваних персонажів [50, 83].
Прикметою окремої групи антропоморфів так званого "наталівського" типу є положення зігнутих у ліктях і притиснутих до грудей рук (Рис.2.2) - деталь, що знаменує собою еволюційні пошуки монументального молитовного жесту, який, започаткувавшись у згаданих стелах, пластично завершився у статуї Збруцького ідола [88, 238].
Антропоморфні стели-статуї з українського Півдня, маючи свої витоки у дрібній пластиці періоду пізнього палеоліту, у настінних рельєфах і ритуваннях Кам'яної Могили, започаткували, своєю чергою, новий вид степової меморіальної пластики на теренах України, який культивувався упродовж наступних тисячоліть, втілившись у меморіальних скульптурах кіммерійців, скіфів, сарматів, пізніше - причорноморських греків, слов'ян та інших кочових і осілих етносів, що проживали на українським землях [88, 236].
Серед кількох різновидів скіфської надгробної скульптури найпоширенішими вважаються курганні кам'яні монументи у вигляді схематизованих великоголових людських постатей у супроводі певного набору атрибутів - меча, молота, лука, сагайдака зі стрілами, рогу достатку, які трактуються як регалії царської влади, вручені покійній особі божеством (Рис.2.3),
У наш час дослідниками виявлено невідомі досі факти існування надмогильних кам'яних зображень скіфів, сфера побутування яких традиційно пов'язувалася зі степовим кочовим етнокультурним середовищем, і на теренах Середньої Наддністрянщини, яка, як відомо, вважається зоною локалізування ранньослов'янських кам'яних ідолів [64].
2.2 Традиція кам'яного облаштування могил у поховальних системах археологічних культур
Сучасні праці з питань археології містять висновки щодо локальних особливостей поховальних комплексів різних періодів на території Галичини. Серед прикметних рис відзначено наявність великої кількості мегалітичних гробниць: кам'яні вимостки ґрунтових ям, застосування кам'яних ящиків, підплитові поховання [123, 53-54]. Археологами визнано феноменальним таке явище як наявність у ґрунтових могилах Пруто-Дністровського межиріччя кам'яних плит правильної форми і складених із кам'яних блоків гробниць, які належали носіям білопотоцького варіанта тшинецько-комарівської культури (1600 р. до н. е.), локалізованої на території таких теперішніх населених пунктів як Білий Потік, Берем'яни, Нагорянка, Заліщики (Тернопільщина), Чернелиця, Городниця, Незвисько (Івано-Франківщина) [5, 80].
Якщо взяти до уваги ще більш віддалені культурно-історичні періоди, то зазначена традиція застосування каменю у поховальному обряді на західноукраїнських теренах простежується з часів енеоліту, свідченням чого є поховання у кам'яних ящиках, пов'язані із культурою кулястих амфор (III тис. до н. е.) [104].
У хронологічно ближчі до нас часи черняхівської культури (III- IV ст.) поховання також відзначалися значною кількістю каміння як у могилі, так і над нею, нерідко в якості ритуально-магічних об'єктів [133].
Звичай застосування каменю у ґрунтових похованнях проіснував і до давньоруського часу, ставши однією із особливостей поховальної системи в Русі-Україні, передовсім на землях між Прутом і Дністром, що потверджується численними підплитовими могилами, виявленими на прикарпатських некрополях XI- XII cт. [132, 175].
На теренах Північної Буковини під час археологічних розкопок також постали меморіальні споруди у вигляді кромлехів, кам'яних кіл із п'яти і більше брил, що оточували кілька родинних могил XI ст. на давньоруських некрополях у Василеві та у сусідньому з ним Мишкові [132, 175].
2.3. Ранньохристиянські та давньоруські кам'яні меморії
Візантійська традиція увіковічування могили кам'яним хрестом-надгробком, яка згодом набула поширення у східнохристиянському світі, на українських територіях вперше проявила себе у Таврії (м. Херсонес та деякі околиці гірського Криму: Суук-Су, Ески-Кермен, Чуфут-Калє). Наземні меморіальні пам'ятники почали з'являлися в Криму у другій половині І тис. н.е., в часи розгортання тут візантійсько-християнської місії, після того, як Херсон