Розділ 2
Іван Мясоєдов: становлення і розвиток творчої особистості
Кінець ХІХ століття для України проходив під знаком економічної, полі-тичної та соціальної кризи. Нація і національна культура практично підпорядко-вувалась двом політичним системам - Російській імперії й Австро-Угорському союзу. Тиск політичної системи був настільки великим, що українська мова пов-сюдно витіснялася іноземними. Іван Крип'якевич писав: "Майже вся інтелігенція в Галичині вживала вдома польську мову. Священики навіть проповіді до народу на селі говорили польською мовою. Діти змалечку вчилися з польської книжки й рідну мову пізнавали хіба тільки від селян " [125, с.180].
Аналогічні процеси відбувалися і на території лівобережної України, де до початку XX століття діяв "Указ Юзефовича", згідно з яким заборонялось не тіль-ки розмовляти українським "нарєчієм", але й випускати буть-які книжки й нав-чальні посібники українською мовою. Однак інтерес творчої інтелігенції до своєї мови, звичаїв, пісень і фольклору був настільки високим, що ніякі заборони не змогли змінити ситуацію розвитку української ідеї, культури і мистецтва. Орест Субтельний, канадський вчений українського походження, писав: "Вибух творчої снаги спостерігався у житті всієї імперії ? цей період часто називають срібним віком російської культури. Енергія, що зародилася в Петербурзі та Москві, без сумніву, справляла стимулюючий вплив на Україну " [333, с.266]. "Піонерами від-родження національного мистецтва" назвуть сьогодні науковці І.Франка, К.Устия-новича, Т.Копистинського, М.Івасюка, І.Труша, Г.Нарбута, В.Кричевського та ін-ших діячів мистецтва і культури кінця XIX ? початку XX столітть [125, с.558].
Сьогодні, розуміючи та усвідомлюючи художні процеси, що відбуваються на межі століть, приходиш до висновку, що як саме мистецтво, так і наука про нього творилась тоді здебільшого самими художниками.
2.1 Роль та місце І.Г.Мясоєдова в художній культурі України і Росії початку ХХ століття
Творчість Мясоєдова безпосередньо пов'язана з художнім життям Полтави і
Полтавської губернії кінця ХІХ - початку ХХ ст.
Полтава кінця ХІХ століття являла собою маленьке провінційне містечко України, про яке один з авторів спогадів про Г.Мясоєдова і тодішній житель цієї місцевості В.С.Оголевець писав: "Уродженець Полтави, я добре пам'ятаю місто часів Мясоєдова. Живописне, все в зелені садів, розміщене на берегах річки Ворс-кли, місто було прекрасне у всі пори року. Тут, за переписом 1897 року, на-раховувалось п'ятдесят три тисячі чоловік, що жили головним чином у малень-ких, критих бляхою будиночках, що нагадували прості українські хати. Цегляних будинків було мало, та й не зводилися вони вище двох поверхів...
Вищих навчальних закладів не було зовсім, існували середні: чоловіча кла-сична гімназія, реальне училище, кадетський корпус, духовна семінарія, низка жіночих навчальних закладів. Нечасті літературні вечори, невеликі художні вис-тавки влаштовувалися в залах Купецького зібрання, земства та міської управи. Лиш у 1900 році був споруджений... міський театр імені М.В.Гоголя на тисячу місць. Існував хороший земський краєзнавчий музей, громадська бібліотека. Міськими справами відала міська дума, представлена рядом прогресивних гро-мадських діячів; демократична інтелігенція була згуртована - особливо з 1900 року, коли в Полтаві поселився В.Г.Короленко" [235, с.27-28].
Художнє життя Полтави й Полтавської губернії кінця ХІХ ст. розвивалося у двох, а навіть трьох напрямах. З одного боку, українська творча інтелігенція і дво-рянська аристократія робила дуже багато для підтримки різних заходів, спрямо-ваних на розвиток національних традицій, фольклорних обрядів, ремесел, шкіл і музеїв. Цьому повною мірою сприяли з'їзди (археологічні та етнографічні), що проходили у Полтаві і на яких обговорювалися проблеми відродження націо-нального стилю в мистецтві й архітектурі, приймалися рішення про видання спе-ціальних альбомів, куди мали увійти кращі зразки українського орнаменту. Пра-цювали у цьому напрямі кращі українські художні сили: Сергій Васильківській, Василь Кричевський, Опанас Сластіон, Порфирій Мартинович та ін. [232; 233].
Другим, демократичним напрямом культура Полтави завдячує художникам-представникам академічного стилю в мистецтві, які жили й працювали тут у кінці ХІХ - початку ХХ ст. Як правило, це були колишні вихованці російської Імпера-торської Академії мистецтв, які належали ще до старої творчої інтелігенції, що привнесла в міщанське середовище міста певну "особливу духовність". Цей ряд був представлений творчістю художника І.Зайцева (1805-1890), колишнього крі-пака, колезького асесора Пензенської губернії, В.Волкова (1840-1907), яскравого представника передвижницької епохи; М.Позена (1849-1921), скульптора і експо-нента Товариства пересувних художніх виставок, якому Полтава зобов'язана своїми знаменитими пам'ятниками І.П.Котляревському та М.В.Гоголю; Г.Мясоє-дова (1834-1911) - академіка живопису і засновника Товариства пересувних ху-дожніх виставок, який, проживаючи в Полтаві з 1889 року, створив тут спеціальну театральну завісу для драматичного театру ім.М.В.Гоголя та намалював декорації до "живих картинок", поставлених самим художником (у 1909 р.) за творами Тараса Шевченка.
І нарешті, третьою особливістю розвитку культурологічних процесів була поява на художній арені нового покоління митців, які мали найближчим часом стати "бунтарями" й борцями за нові законодавчі смаки у мистецтві. Правда, зму-шене шукати нові форми художньої творчості, це молоде покоління, перебуваючи в атмосфері провінційної замкнутості, не могло відразу порвати з традиційністю в мистецтві і тому досить часто створювало твори, навіяни ностальгією по мину-лому. Полтавські художники, наче за інерцією, продовжували малювати картини з історичного минулого свого народу, опоетизовувати природу, фольклор та зви-чаї. Саме в цьому напрямі працювали такі художники, як Марія Башкирцева (1860-1884), талановита представниця реалістичного напрямку в ми
- Київ+380960830922