РОЗДІЛ 2
ЛЕКСИЧНА БАЗА ПРІЗВИЩ ЛУБЕНЩИНИ
Історія антропонімікону того чи іншого регіону перебуває в тісному зв'язку з суспільно-політичними та економічними процесами, що діють на цих територіях у певні хронологічні періоди. Кожен антропонім, у тому числі прізвище чи прізвисько, містить у собі певну лінгвістичну та історичну інформацію й відповідно є предметом зацікавлення істориків, культурологів та мовознавців.
Питання генезису прізвищ органічно пов'язані з проблемами їх лінгвістичної систематизації. На жаль, і досі в антропоніміці не вироблено загальноприйнятої класифікаційної схеми прізвищ, про що говорилося вище. Дослідники в кожному конкретному випадку вирішують проблему класифікації досліджуваних ними антропонімів, покладаючись на власні уподобання та досвід своїх попередників.
В українській антропоніміці найбільш обґрунтованою й вдалою вважається класифікація прізвищевих назв, створена М.Л. Худашем [165]. Аналізуючи лексичну базу прізвищ, саме її останнім часом беруть за основу ономасти, [120], але дещо змінюють класифікаційні розряди [18,70-106; 4]. Так, Г.Д. Панчук використовує повністю схему М.Л. Худаша, виділивши лише в окремі розряди іншомовні лексеми та непрозорі назви [116,9], Б.Б. Близнюк виділяє два основні види прізвищ: відонімні (відантропонімні та ті, в основах яких відображені топоніми) і прізвища апелятивного походження. Ці відонімні, а точніше відантропонімні прізвища включають антропонімні та апелятивно-антропонімні назви, виокремлені в попередніх класифікаціях [116; 165]. У свою чергу антропоніми, що є лексичною базою прізвищ, Г.В. Бачинська групує за трьома основними розрядами: церковно-християнські імена, автохтонні особові імена, апелятивні назви, при цьому поряд з іншомовними лексемами та непрозорими назвами виділяє в окремий розряд і андроніми, що, на наш погляд, є недоцільним, бо андроніми - це своєрідні деривати чоловічих імен, прізвиськ, апелятивних означень особи. Дослідниця серед автохтонних особових власних імен, що лежать в основах прізвищ Закерзоння, виокремлює відапелятивні імена та прізвиська, які групує, як і її попередники [15,119-127], ще за двома різновидами: nomina "personalia" (за класифікацією прізвищевих назв М.Л. Худаша апелятивно-антропонімні назви) та nomina "impersonalia" (у схемі М.Л. Худаша вони входять до складу власне антропонімних назв). Саме таке вдале поєднання усуває проблему розрізнення онімів цих двох груп.
А от чіткої межі між відкомпозитними слов'янськими автохтонними іменами і дериватами церковно-християнських імен немає, тому при аналізі таких утворень існують певні умовності. Спираючись на праці українських ономастів, а також на лексикологічні дослідження вчених Росії, Польщі, Чехії та ін., класифікацію цих антропонімів запропонувала Г.Є Бучко [29], що уже було висвітлено нами у вступі. На нашу думку, доцільніше розглядати прізвища, утворені на базі християнських і давньослов'янських автохтонних імен, в окремих групах, але як складові одного великого розряду відантропонімних прізвищ.
Аналізуючи лубенські прізвища за лексичною базою основ, поділяємо їх на такі групи:
І. Прізвища, утворені від антропонімів. До цієї групи включаємо прізвища, твірною базою яких були такі оніми:
1. Церковно-християнські імена: а) чоловічі; б) жіночі.
2. Давньослов'янські автохтонні власні імена та прізвиська пізнішого походження: а) давньослов'янські імена-композити; б) відкомпозитні утворення; в) антропоніми, що можуть пояснюватися як відкомпозитні імена або як деривати церковно-християнських імен чи апелятивів; г) відапелятивні імена та прізвиська розрядів nomina "personalia" та nomina "impersonalia".
ІІ. Прізвища, утворені від апелятивних означень особи.
У межах цих основних груп виділяємо ще підгрупи, у середині яких деколи вичленовуємо ще дрібніші класифікаційні одиниці. Варто зазначити, що всі виявлені класифікаційні розряди охоплюють неоднакову кількість прізвищ: одні - досить помітну, інші - меншу. Подальша деталізація класифікаційної схеми позначається виділенням в окремий абзац з відповідним формулюванням. При цьому враховуємо, що лубенські прізвища могли походити як від онімів (антропонімів і ойконімів) і непохідних апелятивів, так і від їх дериватів
2.1. Прізвища, утворені від антропонімів
Українська антропонімійна система відзначається особливим багатством і розмаїттям у найменуванні людей. Найважливішу роль у формуванні прізвищевих назв, що згодом стали прізвищами, відіграли імена. Уже в ХVІ - ХVІІ ст. для позначення особи, крім власного імені, використовувалося й ім'я голови сім'ї, при цьому осіб чоловічої статі називали за іменем батька, а осіб жіночої статі - за іменем чоловіка або батька (якщо дівчина була неодруженою) [99,258]. Як зазначає В.Ю. Франчук, в українських писемних пам'ятках цього періоду "людина, крім власного імені, має ще характеристику, пов'язану з іменем чи ознаками її родичів" [164,253]. Принцип називати людину за власним іменем родичів (переважно батька, матері, діда, баби, прадіда, прабаби, дружини, тещі, тестя і т.н.) зберігся й у сучасних прізвиськах Середньої Наддніпрянщини [153,40]. До того ж цікавим є те, що такі прізвиська могли збігатися як із патронімічними власноіменними утвореннями, так і з повними іменами, скороченими, демінутивними та пейоративними варіантами власних імен [153,41-47]. Взагалі прізвища, утворені від чоловічих та жіночих власних особових імен, у всіх східнослов'янських мовах становлять значну групу лексики, а в деяких регіонах України (на Закарпатті) відіменних прізвищ нараховується біля 23%, серед яких виділяються антропоніми, утворені від власних імен без будь-яких змін [105,268].
Для ідентифікації українського населення Лубенщини використовується близько 5760 прізвищ. Переважна більшість їх утворена від слов'янських автохтонних і церковно-християнських імен, а також прізвиськ. Такі іменування до свого закріплення в ролі прізвищ виконували різні функції: одні були власними особовими іменами, ін