РОЗДІЛ 2
ОБ'ЄКТ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Об'єкт дослідження
Дослідження виконано на собаках. Утримання й догляд за тваринами, включаючи
знеболення (В.В.Карпенко, В.И.Сачков, 1985) та евтаназію, проводилися у
відповідності з наказами, що регламентують роботу з використанням
експериментальних тварин (Накази МЗ СРСР: №163 від 10.03.66 р. Додаток № 2;
№1045-3 від 06.04.73 р. Додаток №1; №755 від 12.08.77 р.; №701 від 27.07.78
р.).
Особливості будови судинної системи головного мозку собак вивчені на 15 вологих
і 15 корозійних препаратах головного мозку.
Експериментальна частина дослідження виконана на 50 собаках. На 10
умовнооперованих тваринах виконано контрольні виміри кров'яного й
внутрішньочерепного тиску та відпрацьована техніка судинного шва.
У зв'язку з тим, що у собак системи внутрішніх яремних вен не розвинені, а
зовнішні яремні вени є найбільшими судинами, що здійснюють стік венозної крові
з порожнини черепа, у якості експериментальної моделі травматичної АВА
магістральних судин шиї обрано анастомоз між загальною сонною артерією та
зовнішньою яремною веною. Сполучення судин “кінець у кінець” обрано з метою
приблизити експериментальну модель також і до використаних у клініці
сонно-яремних анастомозів.
Однобічний сонно-яремний анастомоз було накладено в 40 експериментах.
Використані безпородні собаки у віці до 10 років і масою до 18 кг. Мінімальний
термін спостереження дорівнював 2 годинам, а максимальний - 12 місяцям.
2.2. Методика дослідження
Операцію виконували під загальним знеболюванням: премедикація -2% розчин
промедолу внутрішньом'язово з розрахунку 0.5 мл на 1 кг ваги, а потім 10%
розчин тіопентал-натрія або гексеналу з розрахунку 75-100 мг на 1 кг ваги
тварини в плевральну порожнину. Після обробки операційного поля розрізом по
медіальному краю грудино-ключично-соскоподібного м'яза розсікали шкіру, із
підшкірної клітковини виділяли зовнішню яремну вену протягом 2-3 см. Потім
оголювали судинно-нервовий пучок шиї і загальну сонну артерію мобілізували
протягом 2-2,5 см. На обидві судини накладали судинні затискачі і між ними
судини перетинали. Периферичний кінець загальної сонної артерії і центральний
кінець зовнішньої яремної вени перев'язували. Між центральним кінцем загальної
сонної артерії і периферичним кінцем зовнішньої яремної вени накладали
анастомоз ”кінець у кінець”.
Були використані кон'юнктивальні голки, плетений шовк, капрон, або атравматичні
голки. Для поліпшення результатів судинного шва застосовували операційний
мікроскоп (Свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію №145 від 3.04.71 р.), а у
випадку відсутності атравматичних голок - модифікований судинний шов (Свід. на
рац. пропозицію №157 від 25.02.72 р.). Сутність її полягала в тому, що після
накладення трьох швів проміжки між ними зшивалися однієї третю разволокненої
нитки. При використанні даної методики менше травмувалася судинна стінка по
лінії швів, знижувалася ймовірність виступання ниток у просвіт судини,
забезпечувалися достатня міцність і герметичність лінії швів.
Після накладення судинного шва повітря із зони анастомозу видаляли, послідовно
знімали затиски спочатку з вени, а потім з артерії. Кровотеча по лінії швів
зупинялося самостійно або після короткочасного затискання сонної артерії. На
прохідність анастомозу вказували різке розширення зовнішньої яремної вени,
завихрення потоків крові, що було видиме через стінку розширеної вени, а також
судинні шум і тремтіння. Після остаточного гемостазу операційну рану зашивали
наглухо.
Кров'яний тиск вимірювали флеботонометром Вальдмана в зовнішніх яремних венах,
верхньому сагітальному синусі у контрольній групі тварин, а після накладання
анастомозу в протилежній зовнішній яремній вені і верхньому сагітальному
синусі, для чого виконували декомпресійну трепанацію.
Внутрішньочерепний тиск вимірювали у великій цистерні головного мозку. Для
цього виконували її пункцію в умовах знеболення і з додержанням правил
асептики. Перед тим під грудну клітину тварини підкладали валик, голову згибали
до переду, голку вводили під потиличну кістку по серединній лінії до появи з
канюлі ліквору. По голці в цистерну вводили термопластичний катетер, до якого
приєднували апарат Вальдмана.
Прижиттєву ангіографію виконано на апараті РУМ-4 із використанням 40% розчину
сергозіна, 50-70% розчину кардіотраста, 60-75% розчину урографіна або
верографіна. Дослідження включало контрольну рентгенографію черепа в двох
проекціях і ангіографію загальної сонної артерії, для чого в останню вводили
катетер, а потім крізь нього вводили 8-10 мл контрастної речовини зі швидкістю
3-4 мл у сек. Перший знімок робили по ходу введення контрасту, а другий - через
2-3 сек. У 5 експериментах виконана двостороння ангіографія загальних сонних
артерій. У 10 експериментах виконана ангіографія артеріовенозного свища, для
чого 10-15 мл контрастної речовини вводили в артеріальний або венозний кінець
анастомозу, а наприкінці введення робили знімок.
Електрокардіографія. Вивчення впливу артеріовенозного свища на серце не було
задачею дослідження, але для загальної оцінки стану системного кровообігу, як
фактора впливу на мозковий кровообіг, в 5 експериментах були простежені зміни
електрокардіограм. ЕКГ знімали на електрокардіографі ЭКСПЧ-3 у трьох
стандартних відведеннях після розтину шкіри, через 20-30 хвилин після
накладення анастомозу, а також у термін 10 днів, 1 та 3 місяці.
Рівень загальної води мозкових тканин визначали по Ю.В.Исакову и М.В.Ромасенко
(1986). Для цього після видалення головного мозку з порожнини черепа з різних
відділів кожної півкулі брали по 10
- Київ+380960830922