РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА ПРАКТИКИ ПРОГНОЗУВАННЯ ТА РЕГУЛЮВАННЯ ІНФЛЯЦІЇ В УКРАЇНІ
2.1. Етапи розвитку антиінфляційної політики в Україні.
Становлення антиінфляційної політики в Україні розпочиналося в складних соціально-економічних умовах: прихована інфляція, яка залишилася у спадок від Радянського Союзу; різкий стрибок цін на імпортні енергоносії; значне падіння обсягів виробництва; відсутність національної грошової одиниці тощо. За період незалежності Україні вдалося подолати гіперінфляцію, пік якої спостерігався у 1993р., і здійснити перехід з 1997р. до помірної інфляції. За цей період відповідний шлях пройшла і антиінфляційна політика в Україні. Слід зазначити, що вона була досить неоднорідною. Але незважаючи на це, її розвиток умовно можна поділити на п `ять етапів.
Перший етап антиінфляційної політики охоплює період з середини 80-х років до кінця 1991 року. В цей період здійснювалася інтенсивна антиінфляційна політика із застосуванням заходів цінового регулювання, а саме: обмеження зростання заробітної плати та стабілізація роздрібних цін у державній торгівлі, бюджетне дотування збиткових підприємств, нормування розподілу і споживання ресурсів і товарів широкого вжитку. Дані заходи дали змогу скоротити обсяги грошової маси, емітованої Росією, у обігу України. ?докладно 92, с. 238?.
Другий етап охоплює період з кін. 1991р. до середини 1993р. Економічна політика носила стимулюючий характер та була спрямована на відновлення економічного зростання, хоча передумов для цього не було створено. Тому така політика призвела не до економічного зростання, а до розвитку гіперінфляції.
Лібералізація цін 1992 року в умовах високого рівня монополізму, нерозвиненої ринкової інфраструктури, гострого товарного дефіциту, високої затратності виробництва, низького добробуту населення, надала прихованій інфляції відкритого характеру та сприяла гіперінфляційному зростанню. За цих умов та неефективності економічної реформи, "ціновий шок" фактично паралізував виробництво та мав досить серйозні соціальні наслідки. Протягом 1992-1993 рр. використовувався механізм касового виконання держбюджету. Він забезпечував автоматичне використання емісійних коштів для покриття бюджетного дефіциту, що провокувало зростання бюджетних витрат, не покритих податковими надходженнями. Крім того, НБУ проводив м`яку кредитну політику (від`ємна облікова ставка та надмірна централізація кредитних ресурсів, які використовувалися для підтримки збиткових державних підприємств під незначні проценти та без належної гарантії), що супроводжувалося послабленням державного регулювання грошового обігу.
Отже, експансіоністська грошово-кредитна політика та інші заходи держави стимулювали дію інфляційних факторів в Україні, що забезпечило пікове зростання цін протягом 1993 року - 10256%. Це обумовило спрямованість заходів наступного етапу.
Третій етап антиінфляційної політики тривав з 1993 року по 1994 рік. На цьому етапі із застосуванням як адміністративних, так і економічних засобів вдалося приборкати гіперінфляцію. Основними антиінфляційними заходами виступили цінорегулюючі (регулювання фонду заробітної плати, посилений контроль за додержанням правил ціноутворення, обмеження торговельно-посередницьких націнок, державне регулювання фонду споживання на державних підприємствах).
За цих умов в кінці 1993 року був започаткований Національним банком України перехід від експансійної до рестрикційної політики, відбулося розширення кількості інструментів регулювання монетарної сфери ?129, с. 4?. Істотно підвищена норма обов`язкових резервів (з 15 до 25 %). Започатковано новий порядок касового виконання держбюджету, яким бюджетні витрати обмежувалися фактичними надходженнями і виключалося автоматичне кредитування бюджетного дефіциту.
В цей період було введено новий порядок валютного регулювання щодо валютної виручки експортерів, запроваджено державний контроль за зовнішньою торгівлею, зміцнено податкову службу та підтримувався курс національної валюти. Почала формуватися система реального контролю за діяльністю комерційних банків, що передбачала заборону безресурсного кредитування. Було запроваджено обмеження на нарощування кредитних вкладень через кредитні стелі. 1994 рік пройшов під знаком активної процентної політики. Рівень позичкового та депозитного процента набули позитивного значення. Замість механізму централізованого розподілу кредитних ресурсів почав формуватися механізм кредитних аукціонів, через які кредитні кошти мали спрямовуватися на конкурсній основі для забезпечення найефективніших проектів ресурсами у позичковій формі. Це забезпечувало усім банкам рівний доступ до ресурсів рефінансування, зростання ліквідності, підвищення їх кредитної активності ?докладно див. 102, с. 54-57?.
Отже, зазначені заходи антиінфляційної політики дозволили протягом 1993-1994рр. не тільки подолати гіперінфляцію (середньомісячний темп інфляції знизився з 47,1% у 1993 р. до 14,4% у 1994 р.), а й погасити інфляційні очікування споживачів, при тому, що фактично проводилася "політика доходів". Так, продовжували зростати видатки державного бюджету (з 46,5% ВВП у 1993р. до 59,7% ВВП у 1994 р.) та бюджетний дефіцит (з 6,5% ВВП у 1993 р. до 10,5% ВВП у наступному році). Але за таких умов жорсткі заходи щодо обмеження грошової маси (темпи зростання грошового агрегату М2 знизилися з 16,6 рази у 1993р. до 5,7 рази у 1994 р.) дали змогу знизити темпи інфляції ?92, с. 240?.
На четвертому етапі, який охоплює період з 1994 року по 1999 рік, основним завданням було досягнення фінансової стабілізації, що фактично вдалося зробити, враховуючи появу у 1999 році тенденції до зростання обсягів ВВП. Антиінфляційні заходи були офіційно визнані спільною метою усіх гілок влади, розпочато координацію зусиль Верховної Ради, уряду та НБУ щодо досягнення макроекономічної стабілізації. Для цього запровадження ринкових методів та інструментів впливу банківської системи на грошову масу та інфляційні процеси передбачалося поєднати із