РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ВЛАСНИХ СПОСТЕРЕЖЕНЬ
2.1. Методи дослідження
Для вирішення поставлених задач обстежено 78 хворих з синдромом Міріззі.
При проведенні обстеження, постановці діагнозу та показань до операцій, а також при лікуванні хворих використовували клінічні, біохімічні та спеціальні методи обстеження. Виконували і загальноклінічні аналізи крові та сечі, спеціальні біохімічні дослідження, направлені на визначення рівня білірубіну за методом Джонсона та визначення його фракцій за методом за методом Еберлайне, залишковий азот та сечовину - за допомогою набору ЛЕХЕМ. Вміст білка в сироватці крові визначали рефрактометричним методом. Вивчали активність амілази в сироватці крові та сечі за методом Сміт-Роха в модифікації Угольова. Дослідження стану вуглеводного обміну проводили за допомогою апарату штучної підшлункової залози фірми "Біостатор" (Myers) США-ФРН, котрий дає змогу реєструвати рівень гемопоезу в крові хворого похвилинно. Для уточнення резервних можливостей підшлункової залози в регуляції вуглеводного обміну, а також виявлення прихованих форм цукрового діабету проводили внутрішньовенне та пероральне навантаження глюкозою.
Для достовірної уяви про стан жовчного міхура та жовчовивідної системи хворим проводилась ехографія за допомогою апарату "Aloka" (Японія) з лінійними датчиками частотою 3 - 3,5 мГц.
Дослідження проводили натщесерце після очисної клізми. Ехографія чи сканування проводилась відповідно топографії печінки, жовчного міхура, підшлункової залози.
Однорідна за своєю будовою ехоструктура печінка має однакову ультразвукову щільність, в ділянці воріт печінки визначались лінійні ехоструктури, отримані від великих судин та жовчних протоків. В якості діагностичних критеріїв, що дозволяють діагностувати конкременти в протоках, використовували такі ехографічні ознаки, як сигнали у вигляді яскравих засвіток на екрані, відображені від конкременту, або у формі інтенсивно білих плям, котрі частково або повністю перекривали зображення просвіту протоки. Розширення загальної жовчної протоки є ранньою ознакою її обтурації. Ехографічні ознаки пухлинного ураження жовчовивідних шляхів слідуючі: темні неоднорідні плями на рівні обтурації протоки та супрастенотичне розширення протоків. При ехолокації підшлункової залози гомогенне та послідовне чередування структур, що формують ехосигнал, слід трактувати як ознаку хронічного панкреатиту.
Ультразвукове дослідження структур гепатобіліарної системи мало ряд переваг над інвазивними методами дослідження: було абсолютно нешкідливим, не викликало ніяких змін зі сторони обстежуваного органу, що давало змогу використовувати його і при важкому стані обстежуваного.
Рентгенконтрастне дослідження жовчного міхура проводилось за допомогою пероральної холецистографії з використанням водорозчинних рентгенконтрастних речовин (холевід, білігност, білітраст). При недостатній інформативності проводили внутрішньовенну холангіографію. Внутрішньовенно повільно вводили 1 од. речовини білігносту з розрахунку 1 мл/кг маси тіла пацієнта. Серія рентгенологічних знімків, проведених на 15, 30, 45 хв. дослідження та через 1 годину, дозволили діагностувати ширину загальної жовчної протоки, виявити дефекти наповнення, встановити темп евакуації контрастної речовини в дванадцятипалу кишку.
Під рентгенівським контролем виконували черезшкірну холангіографію за допомогою голки Хіба (Chiba, Японія). Ця маніпуляція дає змогу діагностувати ширину протоки, причину, котра призвела до обструкцій, та місце локалізації перешкоди.
За необхідністю в післяопераційному періоді, для контролю прохідності загальної жовчної протоки, після оперативних втручань на останній, проводили черездренажну фістулографію з рентгентелевізійним контролем.
При порушених топікоанатомічних відносинах структур гепатобіліарної зони, для діагностики холелітіазу, стриктур протоків та великого дуоденального сосочка, виконувалась інтеропераційна холангіографія водорозчинними рентгенконтрастними речовинами (верографін, урографін, уротраст). Останні підігрівали до t=370С, і обережно, без підвищеного тиску, вводились в жовчовивідні протоки з метою попередження подразнення протоків та спазму сфінктера Одді. З метою діагностики стану, функціональних та органічних порушень стравоходу, шлунку, дванадцятипалої кишки, проводилось ендоскопічне дослідження.
ЕРПХГ виконували в рентгенівському кабінеті з використанням фібродуоденоскопа типу JF-D2 фірми "Olympus". Це дослідження виконується в клініці з 1980 р. Цого перевагами є: "безкровність", обмеженість протипоказань, оптимальність сполучення ендоскопічного дослідження дванадцятипалої кишки та великого дуоденального сосочка з рентгенівською візуалізацією жовчних та панкреатичної проток. Це скорочує кількість діагностичних процедур. Попередньо, перед проведенням маніпуляції, здійснюється місцева анестезія глоточного кільця 1% розчином дикаїну; для релаксації дванадцятипалої кишки підшкірно вводиться 2 мл 0,15% розчину метацину, 1 мл 0,1% розчину атропіну та 4 мл 10% розчину глюконата кальцію. Для контрастування жовчних протоків використовували водорозчинні йодвмісні препарати.
Рентгенівську комп'ютерну томографію здійснювали за допомогою апарату "Somaton CR" фірми "Siemens" (ФРН). Жовчний міхур візуалізувався у вигляді ділянки невисокої щільності округлої або еліпсоїдної форми. Розширені жовчні протоки виглядали як сітка з округлими ділянками пониженої щільності, конкременти при цьому дослідженні, як правило, діагностувати не вдавалось.
Радіологічний метод дослідження, зокрема, сцинтіографія печінки, базується на здатності системи мононуклеарних фагоцитів та зіркоподібних ретикулоендотеліоцитів - клітин Купфера, поглинати деякі радіоактивні речовини з подальшою реєстрацією їх випромінення. Хворому внутрішньовенно вводили колоїдний розчин радіоактивної речовини з розрахунку 3-4 мкКі/кг в ізотонічному розчині хлориду натрію. Через 30-60 хв після введення хворого клали на спину і реєструвал
- Київ+380960830922