РОЗДІЛ 2
ОБ'ЄКТИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
В даному розділі представлені об'єкти та методи дослідження, які найбільш повно відображають сутність та характер проведеної роботи.
При вивченні властивостей препарату використовували загально прийняті методи органолептичних, технологічних, фізико-хімічних, біофармацевтичних, мікробіологічних та біологічних досліджень, які дозволяють об'єктивно оцінювати його якість на підставі отриманих, статистично оброблених результатів.
2.1. Об'єкти дослідження
Настойка прополісу. (ФС 42У-34-19-95) - прозора рідина червоно-коричневого кольору зі специфічним запахом прополісу.
Вміст суми фенольних сполук прополісу в препараті повинен бути не менше 2,0%. Вміст спирту - не менше 70%. Сухий залишок - не менше 4,0%. Важкі метали - не більше 0,001%.
Якісний склад діючих речовин настойки прополісу представлений сполуками фенольної природи: флавонами, флавонолами, фенолкарбоновими кислотами та оксикумаринами.
Настойка прополісу має антисептичну (антибактеріальну, противірусну та протигрибкову), ранозагоюючу, знеболюючу, протизудну, дезодоруючу, антитоксичну та антиоксидантну (протидіє окисленню внутрішньоклітинних жирів) дію; знижує зсілість крові, знімає судинний спазм, стимулює процеси обміну, регенерацію тканин та захисні реакції організму.
Димексид. Н3С-S-CH3 М.м. 78,13
O
(ТФС 42-1166-81). Диметилсульфоксид (ДМСО) - безбарвна прозора рідина або безбарвні кристали (що плавляться при температурі +18,5°С) зі специфічним запахом. Температура кипіння +189°С. Гігроскопічний. Змішується в будь-яких кількостях з водою, етиловим спиртом, ацетоном, метанолом, гліцерином, етилацетатом. Практично не розчинний в ефірі. Поглинає до 70% води.
Вперше був синтезований у 1866 році О.М.Зайцевим. Впроваджений у лікарську практику проф. Туркевичем М.М. диметилсульфоксид є добрим розчинником лікарських речовин та диспергуючим агентом . ДМСО входить до складу змішаних розчинників. Застосовують димексид місцево як в чистому вигляді, так і у формі розчинів - 10-30-50-70%. Препарат здатний проникати крізь біологічні мембрани та крізь шкіряні покрови, підвищуючи розчинність та всмоктуваність лікарських речовин у клітини, крізь непошкоджені тканини, судини.
Підставою для використання димексиду при запальних захворюваннях є його анальгезуюча та протизапальна дія. Препарат має помірний антисептичний та фібринолітичний ефект.
Гліцерин. СН2-ОН М.м. 92,09
СН-ОН
СН2-ОН
(ТУ 6-01-1012949-17-90) - безколірна в'язка рідина солодкого смаку без запаху; температура плавлення +17,9°С; температура кипіння +290°С; n20 = 1,4740. Змішується в будь-яких співвідношеннях з водою, етанолом, метанолом, ацетоном, нерозчинний у хлороформі й ефірі, розчинний в їх сумішах з етанолом. Поглинає вологу з повітря (до 40% за масою). При змішуванні гліцерину з водою виділяється тепло й відбувається контракція (зменшення об'єму).
Гліцерин використовують як пом'якшувач для шкіри, як допоміжну речовину у технології медичних та косметичних кремів, мазей, супозиторіїв, компонент емульгаторів. За рахунок збільшення в'язкості в рідких лікарських формах для місцевого застосування пролонгує їх дію, збільшуючи час контакту діючих речовин з ураженою ділянкою шкіри або слизової оболонки.
Використані в роботі розчинники, реактиви та розчини відповідають вимогам ДФУ.
2.2. Методи дослідження
Проведення реакцій ідентифікації на фенольну гідроксильну групу та поліфеноли настойки прополісу.
Для визначення ідентифікації та виявлення домішок в діючій субстанції та розробленій лікарській формі у процесі виготовлення та зберігання використовували метод хроматографії на папері та платівках Silufol UV245 для тонкошарової хроматографії, використовуючи такі системи розчинників:
- хлороформ-етилацетат-кислота оцтова (45:15:15);
- бензол-етилацетат-кислота оцтова (50:50:1);
- н-бутанол-кислота оцтова-вода (4:1:2);
- бензол-гексан-кислота оцтова (70:30:1);
- етилацетат-кислота мурашина-вода (10:2:3);
- 15% кислота оцтова;
- 60% кислота оцтова.
Співвідношення розчинників у системах для хроматографії , що вказані цифрами брали в об'ємних частинах.
Розчинники для приготування систем хроматографування використовувались марки "ч.д.а" та "х.ч". Всі Rf є середнеми величинами 5 визначень.
Для проявлення речовин фенольної природи використовували:
- 1% розчин алюмінію хлориду спиртовий;
- 3% розчин заліза хлориду;
- 10% розчин натра їдкого;
- розчин кислоти сульфанілової діазотованної.
Плями на хроматографічний папір і платівки "Silufol UV-366", "Silufol UV-254" наносили за допомогою мікропіпетки.
Для виявлення фенольних сполук у препараті застосовували такі реакції тотожності:
ціанідинову: до 1мл препарату додавали 3-4 краплі кислоти хлористоводневої концентрованної і 0,01 г магнієвої стружки; через 1 хвилину суміш розводили 2-3 кратною кількістью води очищеної й додавали 0,5 мл октанолу, струшували; шар октанолу забарвлюеться в жовто-гарячий колір (флавони);
реакція з розчином заліза хлориду (III): до 1 мл препарату додавали 2 краплі 5% розчину заліза хлориду (III); з'являється буро-зелене забарвлення (фенольна гідрофільна група);
реакція з розчином свинцю ацетату основним: до 1 мл 0,5% розчину препарату додавали декілька крапель 10% розчину свинцю ацетату основного. Випадає осад світло-жовтого кольору (поліфеноли);
Кількісне визначення суми фенольних сполук у настойці прополісу проводили спектрофотометричним методом.
Поміщали 1 мл препарату в мірну колбу місткістю 100 мл й доводили об'єм розчину до позначки 95% спиртом етиловим. Поміщали 1 мл одержаного розчину до мірної колби на 50 мл, доводили об'єм до позначки 95% спиртом і перемішували.
Вимірювали оптичну густину одержаного розчину на спектрофотометрі при довжині хвилі 290 нм