РОЗДІЛ 2
ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ КУЛЬТУРНИХ ЗВ'ЯЗКІВ
2.1. Традиції двосторонніх відносин
Стосунки українського та польського народів у галузі культури мають багату історію. Досить тісними та плідними були відносини в галузі літератури між відомими діячами двох культур. Зокрема, Т. Шевченко знав польську мову, цікавився польською літературою і мав багато друзів-поляків, підтримував їх та прагнув залучати до діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. З його ініціативи вийшла в світ відозва "Брати великороси і поляки", в якій проголошувався заклик до єдності слов'ян 30.
Поезія Є. Маланюка була сповнена польської тематики. Він переклав ряд творів А. Міцкевича та Ю. Словацького. У своїх збірках "Стилет і стилос", "Остання весна", в поемі "П'ята симфонія" він описує польських поетів як найвиразніших представників свого часу, а вірш "Біля пам'ятника Міцкевичу" став симолом нескореного духу цілої нації 31.
В. Стефаник товаришував з В. Морачевським, через якого підтримував контакти з польською літературою та такими відомими особистостями, як Я. Каспрович, С. Пшибишевський та інші. В. Морачевський сприяв популяризації творів українського автора, будучи його першим критиком 32. П. Куліш контактував з рядом польських літераторів і науковців, особливо з М. Грабовським та І. Головацьким.
Багато спільного є в поезії українського та польського руху опору, що створювалася воїнами в екстремальних умовах, та подібності у фольклоризмі "Лісової пісні" Л. Українки та "Весілля" С. Виспянського 33. У своїх творах широко використовували українську тематику польські композитори, піаністи та драматурги: К. Шимановський, М. Завадський, Ф. Александер, І. Падеревський та брати Заремби 34.
Історія знає спроби дійти порозуміння та спільних дій між двома народами. Так, на початку листопада 1918 р. у Львові і Перемишлі були створені спільні польсько-українські комісії для попередження кровопролиття. Результатом їх дій у Львові тричі оголошувалося тимчасове перемир'я та відбулося братання військових обох сторін. Було досягнуто домовленості про взаємне подання медичної допомоги пораненим, обмін полоненими, місцями вільного перетину демаркаційної лінії та формування спільної міліції. 16 листопада 1918 р. митрополит греко-католицької церкви А.Шептицький та архиєпіскоп римо-католицької церкви Більчевський підписали звернення до воюючих сторін про припинення військових дій 35. Хоча ці заходи не призвели до якихось позитивних змін у двосторонніх відносинах на той час, та все ж вони свідчать про намагання дійти спільної згоди в складних політичних умовах.
Багатовікова історія українсько-польських відносин має як позитивні, так і негативні моменти, що збереглися в свідомості обох народів, пов'язані з суперечливими інтересами та кривдами. Особливим негативізмом відзначилося ХХ ст. зі збройними конфліктами між українцями та поляками, що травмували обидві сторони. Так, стереотипний образ українця польському суспільству був представлений в історичній літературі міжвоєнного періоду як образ державного ворога. У ХХ ст., з розгортанням українсько-польського конфлікту в Східній Галичині, польська преса повідомляла про красу України лише на папері, а українців називала "несимпатичними", неввічливими, п'яницями з низьким рівнем моралі, схильними до бандитизму 36.
Автор погоджується з аргументацію М. Фігури у виділенні аспектів, що роз'єднували два народи. Суспільний аспект вбирає протиставлення українського та польського народів, відносини яких часто-густо, мали нерівноправний характер: тривалий час українська спільнота та українська культура перебували у сфері польської держави на її південно-східних територіях. A. Клосковська вирізняє в межах національної культури декілька універсальних чинників: мова, література, мистецтво, релігія, наука та звичаї, що обумовлюють несхожість однієї групи населення з іншими 37.
Ще одним аспектом стали зміни в оцінці спільної історії з однобічним висвітленням історичних конфліктів, однозначною оцінкою минулого, з якого виділяли лише те, що різнило обидва народи 38. Таке ставлення слугувало причиною критичних оцінок всіляких прагнень до компромісів та до упущення фактів, які свідчили про співіснування в злагоді.
Негативний стереотип українця виявився досить сильним і не міг бути зміненим на взаємне польсько-українське пізнання та зближення, питання про яке порушувалося членами різних товариств, науковцями, діячами культури та політики з української та польської сторони. Позитивними ознаками до ведення партнерського діалогу між поляками та українцями виявилося оголошення Сенатом Республіки Польща в 1990 р. постанови, що засуджувала акцію "Вісла", невиправлення кривд виселеним українцям і особливо в'язням концтабора в Явожно; розвиток Греко-католицької церкви; значне покращення умов щодо вивчення рідної мови для українців; зростання кількості правдивої інформації в пресі та науковій літературі про життя українців; зростання зацікавленості Польщі незалежною Україною, як стратегічним партнером, що зміцнює незалежність Польщі та стабільність у Центрально-Східній Європі 39. Діалог між Польщею та Україною став більш конструктивним тоді, коли сторони почали відкривати правду про сторінки спільної історії. В останні роки почався процес подолання упереджень і стереотипів та зміни в ставленні до сусіднього народу.
На долю поляків в України випало багато труднощів, пов'язаних, насамперед, з масовими депортаціями. Так, у 30-х рр. це був Казахстан, коли кількість польського населення в Житомирі скоротилася на 120 тис. чоловік, було розформовано цілий польський адміністративний район (Мархлевщизна) .
Відбувався процес цілеспрямованого перейменування польських назв населених пунктів та вулиць. Частину поляків із Західної України в 1939 р. було відправлено до Сибіру. Близько 850 тис. чол. було репатрійовано на територію Польщі з Галичини в 1947 р. Загалом більш як мільйонне польське на