Розділ 2
Структурно-граматичні типи термінотворення
у сфері клінічної термінології
Сучасна медична терміносистема як з погляду семантики, так і з погляду
структури не відзначається однорідністю, що залежить від різноманітності
способів номінацій. У загальних своїх рисах структура термінів усіх галузей
медицини збігається, але в кожній спеціальній підсистемі спостерігаємо й деяку
специфічність в організації термінологічних одиниць, що може бути характерним
для даної термінології.
Виходимо з того, що в медичній термінології як одній з найдавніших лексичних
підсистем української мови засвідчено ті ж самі способи найменування, за
допомогою яких поповнюється словниковий склад загальнолітературної мови
взагалі. У лінгвістичній літературі розрізняють три способи утворення нових
слів: морфологічний (афіксація і композиція основ), лексико-семантичний (зміна
значень слова) і синтаксичний (лексикалізація словосполучень). Однак беручи за
основу ці способи словотвору, наукова мова виробляє свою словотвірну
підсистему, підпорядковуючи її основним вимогам і функціям термінологічної
лексики.
Загалом терміносистема клінічної медицини української мови має свою специфіку в
аспекті формування та походження її формантів (див. Табл. 2.1.).
Таблиця 2.1.
Способи словотвору медико-клінічної термінології в українській мові
лексико-семантичний
морфологічний
синтаксичний
Термінотворчі форманти за походженням
Латинські
Грецькі
Західно-європейські
Національні твірні елементи
Лексико-семантичний, морфологічний і синтаксичний способи словотворення у
термінології певною мірою відрізняються від аналогічних способів у літературній
мові, оскільки вони призначені для творення спеціальних мовних одиниць –
термінів.
Аналізуючи роль традиційних способів словотворення української літературної
мови, за допомогою яких постійно поповнюється термінологічна лексика, слід
врахувати специфіку термінотворення, визначити його особливості, пов’язані
насамперед зі специфікою термінів щодо сфери їхнього функціонування.
Найменування понять виникають у професійному середовищі і вживаються в чітко
термінологічній функції тільки в мові науки, у спеціальній літературі та в
професійному спілкуванні [47, 91]. Дослідники (В.Даниленко, А.Суперанська,
T.Панько) звертають увагу на усвідомленість процесу термінотворення,
зазначаючи, що термінологічна номінація на відміну від мовної – це вже
цілеспрямований творчий процес, зумовлений взаємодією зовнішніх і внутрішніх
мовних факторів [126, 161].
Отже, однією з особливостей термінотворення є те, що терміни творяться
представниками конкретних галузей діяльності під дією певної практичної потреби
[148, 149]. Дериваційні процеси у термінології відбуваються не стихійно, а
свідомо, хоча продукуються терміни за загальномовними законами, моделями,
схемами.
Тенденції розвитку медико-клінічної термінології пов’язані як із потребами
медичної науки, тобто потребами максимально точного вираження медичних понять,
так і можливостями словотвірної системи української мови. Потреби науки
зумовлюють також темп поповнення і оновлення лексичного складу в даній галузі
знань. Порівняно з розвитком загальної лексики цей процес у терміносистемі
відбувається значно активніше.
При дослідженні словотвірної будови медичних термінів слід виходити з того, що
вони мають тенденцію до чіткої системи. Мовознавці часто вказують на цю
тенденцію як на одну з найвиразніших характеристик терміна, не завжди
зазначаючи при цьому, що системність терміна насамперед виявляється у здатності
до творення похідних форм, термінологічного гнізда. Термін, на думку
О.Реформатського, є максимально парадигматичним у плані нормальної і типової
парадигми. І в словотворенні, і в словозміні звичайних слів ми постійно
зустрічаємося з порушенням парадигм та з різними проявами граматичної
непослідовності [139, 54].
Визначальною рисою термінотворення є спеціалізація словотвірних засобів.
Морфеми, будучи в певних терміносистемах виразниками конкретних значень,
виконують разом з тим класифікаційну функцію [47, 92]. Упорядкованість
клінічної термінології досягається шляхом закріплення та спеціалізації основних
словотворчих морфем, зокрема: компонент -подібний у складних прикметниках із
зазначенням форми, структури: сигмоподібна кишка, кратероподібна виразка,
пухлиноподібне утворення, коралоподібний камінь нирки, дзьобоподібний відросток
лопатки; суфікси -аст(ий), -ист(ий), -уват(ий) із таким же значенням: кулясте
утворення, переймистий біль, склиста суміш, сідлуватий ніс, черпакуватий хрящ,
пінисте виділення; суфікси -анн(я), -енн(я), -інн(я) зі значенням процесів, які
відбуваються в живому організмі: пересихання, зневоднення, отруєння тощо;
суфікси -іт, -ит із вказівкою на найменування захворювань (запального процесу
того органа тіла людини, про який йдеться в першій частині слова): коліт,
менінгіт, неврит, нефрит, плексит.
Аналізуючи словотвірні процеси в клінічній термінології, необхідно насамперед
враховувати її гетерогенний склад, зокрема той факт, що кількісно автохтонні
деривати значно поступаються термінам іншомовного походження, утвореним за
допомогою морфемних запозичень. Цьому сприяють поняттєва однозначність,
компактність, наявність спеціалізованої галузевої семантики, зрештою,
багатовікова традиція використання греко-латинського словотвірного матеріалу у
сфері клінічної термінології.
Терміносистема медицини і загальновживана лексика різняться морфемним складом,
здатністю поєднувати запозичені та національні словотворчі засоби. При
терміно