РОЗДІЛ 2
ДЕНДРОЛЕКСЕМИ ЯК ПОЕТИЧНІ НОМІНАЦІЇ
2.1. Поетика назв дерев
Аналізовані тексти поезій ІІ половини ХХ століття фіксують активне використання
флоролексем, які становлять образно-естетичну вартісність, виступаючи у ролі
описових деталей картин земного обширу. Визначальну художньо-просторову
семантику флористичних поетизмів групи “Назви дерев”, досить помітних у
численних замальовках, яскраво ілюструють нижче представлені контекстуальні
зразки уживань її окремих складових. Зокрема, невід’ємною ознакою України
виступає функціонально продуктивна лексема тополя, яка створює виразний
локально-національний колорит зображуваного: Тополі. Дороги. Блакить. Ні меж,
ані краю роздоллю! (ЛСЦПН, 267). Наступний флоризм, зафіксований у межах
метафоричної побудови: …Осокори за даллю далекою Підпирають в степу небосхил
(СЛМ, 88), – виступає характерним пейзажним елементом її безмежної степової
просторовості.
Здійснюваний аналіз поетичного словника вказаного хронологічного періоду
засвідчує також узвичаєну функцію ряду образно вживаних одиниць флористичної
лексики, які, розвиваючи просторову ознаку, характеризують сезонні зміни в
природі. У ролі репрезентанта осіннього пейзажу виступають активізовані
флоризми на зразок: Б’є в тамбурини осені горіх (КВ, 112); В жовтні листя
черлене Нам стелили під ноги Золоті чорноклени! (ПВ(2), 154); …сиві дуби
покриті багряним плащем (ЗВ, 117); Зачервоніє горобина, птахи у вирій відлетять
(СІКМП, 108). У мовотворчості окремих авторів метафоричні конструкції типу,
“сонні акації”, “акації сплять” (ЧНД, 78; 79) відтворюють відповідний стан
спокою, завмирання природи. Поповнюючи й надалі фонд індивідуально-авторських
тропеїчних утворень, флоролексеми становлять художньо-зображальну ціннісність
образно-зорових картин естетизації навколишнього світу, яку визначає
контекстуальний розвиток семантики весняного розквіту, зорієнтований на
досягнення ефекту підкреслено-інтенсифікованого відтворення нестримного
пробудження природи, непомірного шалу цвітіння: “каштан цей зеленоступінчастий
навсібіч стосвічно летить” (ДСІС, 224), ”кострища черемшини білопінні” (ЛДС,
76), “золоті вулкани лип” (ДДД, 150), “акація цвіте так очманіло” (ЙТХП, 96).
Отже, експлікації вияву вказаних семантичних ознак флористичних елементів
сприяє їхнє найближче словесне оточення, представлене предикативною частиною,
сполуками ад’єктивно-номінативного типу, які насичують пейзаж
експресивно-естетичними відчуттями.
Досить часто рослинні назви виявляють здатність виступати у ролі пейзажних
деталей неепізодично, розвиваючи тенденцію художньої реалізації семантики у
руслі естетизації національного краєвиду, вирізняються особливою яскравістю
поетичної манери змалювання довкілля у межах широкого контексту. Внаслідок
нагромадження конкретно-чуттєвих рядів флористичних образів вибудовуються
розгорнуті картини антропоморфізованого моделювання світу природи,
об’єктивованого традиційно поетичними рослинними найменуваннями,
художньо-естетична значущість та емоційна наснаженість яких значно посилюються
різноманітними засобами увиразнення тексту, серед яких –
індивідуально-авторські перейменування, різного роду уподібнення тощо. Сказане
яскраво ілюструє вилучений із цілісного твору поетичний уривок: …З князів-дубів
зірвав [барвій-буран] іржаві зорі І щоки глоду зчервонив до ран Та заголив
березі дівич-стан, Та повалив осики твердокорі… Щитів щетину спродали ялини, І
мудрували мудраї-модрини, І з ляку сосни, вої жовтошкірі, Свистіли непристойно,
як в кіно, Бо ж скинувши останнє кімоно, Кривавилась шипшина в харакірі (ДПС,
47). Як бачимо, в сучасній поезії під час художньо-образного змалювання
засобами флористичної лексики краси природи українського краю широкого
функціонального застосування набуває традиційно-стилістичний прийом
персоніфікації.
Поетичні тексти засвідчують активізацію образного представлення рослинних
реалій із прозоро вираженими конкретно-чуттєвими рисами персоніфікованих
перетворень: перенесення зовнішніх ознак людини на рослину з тенденцією прояву
елементів портретної характеристики, наявності частин людського тіла, окремих
атрибутів одягу, за рахунок чого семантизується ознака “істота, особа” (явище
антропоморфізму), виявляючи у кожному разі виразно індивідуалізоване
асоціативне мислення, демонструючи багатство поетичного уявлення та
своєрідність авторського світосприйняття: Від дубів з нахмуреними віями Густо
віє богатирським сном (ЛСЦПН, 230); …тополі ніколи не являли своїх облич
духмяних крізь множество зелених рук (КС, 221); Мружить вії пухкі зеленава
сосна (МВ(2), 187); …о клен мій чорнобров!.. (ПТ(2), 385); Мерзнуть пальчики
манюні у беріз (ОВ(1), 205); А ясен, – мій брат молодший, – підставить туге
рамено (ЛСЯ, 158); Розчервонілись ноги у вільшини… Зайшла вона у річку по
коліна (ОШТ, 20); Над яром липа у рябій косинці (ЗЗД, 98). Зв’язок флоролексем
із широким діапазоном слів-позначень персоніфікованих ознак: властивих людині
фізичних дій, психологічних якостей, притаманних їй емоційних станів, –
зумовлюють високий ступінь конкретизації витворених метафоричних образів.
Показовими у цьому плані виступають анімітизовані та анімізовані контексти,
серед яких у більшості випадків простежуються ключові образи-флоризми –
емоційно-експресивні відповідники як позитивно-оціннісних, так і
пейоративно-ситуативних характеристик навколишнього світу, співзвучних зі
станом людини, що і виявляється в особливостях сприйняття та відтворення нею
дійсності (крізь призму відчуття ра
- Київ+380960830922