РОЗДІЛ 2
ОСОБОВІ ІМЕНА м. ТЕРНОПОЛЯ У XIX СТОЛІТТІ
2.1. Загальна характеристика досліджуваного матеріалу.
У цьому розділі аналізується 491 українське та польське ім’я, почерпнуте з
історичних джерел (матеріалів Парафіяльного управління і римо-католицького
деканату міста Тернополя) Тернопільського державного обласного архіву [1 За
архівними даними 1880 року, в Тернополі проживало 25 тис. чол. За
національністю мешканці нашого краю поділялися в основному на українців (тоді
їх називали русинами), поляків, євреїв та німців (1840 р. українці – 24,3%,
1880 р – українці – 23,4%, поляки – 23,9%, євреї – 52,1%, інші – 0,6%, 1900 рік
– українці – 28,3%, поляки – 27,1%, євреї – 44,3%, інші – 0,3%). За матеріалами
Державного архіву Тернопільської області, протягом усього ХІХ століття українці
становили лише 25-30% (четверту частину) міського населення. Проте такі дані не
відповідають дійсності, бо національність в той час нерідко визначали за
розмовною мовою. Оскільки панівною мовою була польська, то й кількість поляків
була штучно перебільшеною. Вважалося, якою мовою людина розмовляє, до такої
національності вона й належить, а багато українців та євреїв розмовляло
по-польськи.
*У своїй роботі не досліджуємо імен єврейського населення, оскільки книги
ритуальних (актових) записів, які могли б послужити джерелом дослідження,
згоріли разом зі старою синагогою під час німецької окупації Тернополя [15,
с.53].]
. На склад населення нашого краю, як і всієї східної Галичини, мали великий
вплив, крім природних факторів – народжуваності, смертності, і такі соціальні
фактори як еміграція, переселення, колонізація галицького краю [176,
с.121-122].
Антропонімійний матеріал, засвідчений метричними книгами Парафіяльного
управління та римо-католицького деканату м. Тернополя ХІХ століття, показує,
що, керуючись ґенетичною, а передусім фонетичною відповідністю між
різнонаціональними варіантами одного і того ж імені, писарі почали ігнорувати
національні варіанти власних особових імен, записуючи людей тільки латинськими,
рідше – польськими або церковнослов’янськими відповідниками.
Основу джерел становлять метричні книги, писані латинською мовою, тобто
фігурують у не властивій українській мові фонетичній та орфографічній нормах
(пор. Basilius, Stephanus). Все ж для вивчення особових імен м. Тернополя ХІХ
століття ці джерела мають дуже важливе значення. Метричні книги дають
можливість більш повно відтворити стан української антропонімійної системи
досліджуваного періоду та виявити багатство українського іменникб того часу.
Досліджуваний матеріал у праці наводимо із збереженням графіки видань, з яких
він почерпнутий, не транслітеруємо, подаємо в оригіналі згідно з нормами,
утвердженими в сучасній практиці, оскільки за цієї умови є можливість
уберегтися від можливих помилок та суб’єктивної оцінки фонетичної і
морфологічної структур того чи іншого особового імені, особливо в складних та
незрозумілих випадках. У разі наявності непевних форм особових імен подаємо їх
українську транслітерацію.
Зазначимо, що на основі таких офіційних документів, як метрична книга, не
можна відтворити систему квалітативних варіантів імен. Як відомо, у метрики
записувалися тільки інваріанти – основне ім’я, його офіційна (документальна)
форма, тобто лише ті, які були нейтральними щодо експресії номінативними
знаками [102, с.5]. Лише в окремих випадках в метриці зафіксовано варіанти
імен, ускладнені суфіксами. Крім цього, писарям не завжди вдавалося засобами
латинської графіки передати фономорфологічну структуру українських традиційних
імен.
У випадку наявності в писемній пам’ятці реєстрації мішаного населення, без
якихось додаткових вказівок часто не можна точно встановити, скажімо, Josephus
(Jaworski) – це українське Йосип Яворський чи польське Йозеф Яворскі. У своїй
роботі в таких випадках ми звертаємо також увагу на прізвища батьків та інші
ідентифікаційні компоненти, які допомагають у встановленні ідентичності. Для
виокремлення імен у деяких випадках беремо до уваги прізвище носія імені, за
допомогою якого визначаємо національну належність, інколи звертаємо увагу на
прізвище батька/матері, наприклад Anna Lagoyda (Анна Лагойда), Anna Boyko (Анна
Бойко), Julia Reshetuha (Юлія Решетуха), Helena Ivanyura (Олена Іванюра),
Helena Kuziv (Олена Кузів) – українські; Anna Kuczerska (Анна Кучерска), Anna
Baraсska (Анна Бараньска) – припускаємо, що це імена поляків на підставі
прізвищ на -ski, -ska, характерних для польської національності, хоча не
заперечуємо того факту, що подібна модель прізвищ характерна і для інших
слов’янських антропоніміконів, а також графічних записів: сz – двознак, с –
м’який приголосний, наявних у графіці польської літературної мови. У свою
чергу, імена українців записані латинською графікою. До того ж у церковних
метричних книгах трапляються вказівки на віросповідання, що теж є елементом
розмежування українських і польських особових назв.
У дослідженні всі „неукраїнські” особові назви не розглядаємо в одній площині,
а виділяємо в окрему групу, зазначаючи сумнівні недостовірні випадки, керуючись
усталеними в антропонімії підходами до вивчення подібних записів, коли потрібно
аналізувати здеформовані за чужим зразком особові назви у дослідженні
історичної антропонімії в лексико-семантичному чи екстралінгвістичному аспекті,
і зовсім з іншого боку – у дослідженні її в структурному аспекті [155].
У роботі характеризуються імена кожного десятиліття, починаючи з 1800 року.
Такий підхід дозволяє простежити стрижень стабільних імен, зміни в складі
іменникб, його оновлення, збереження класич
- Київ+380960830922