РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ЗАСОБІВ ВИРАЖЕННЯ ПЕРВИННИХ ФУНКЦІЙ ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ КВАНТИТАТИВНОСТІ
2.1. Підзона нумеральності
2.1.1. Функція точної нумеральності
2.1.1.1. Морфолого-лексичні засоби.
Засобами вираження функції точної нумеральності є числівники, що становлять унікальне явище в мові. Підкреслимо, що числівник означає в мові насамперед реальну кількість яких-небудь предметів, і лише коли йдеться про відомі явища елементарної математики (Два плюс два дорівнює чотирьом) реалізується абстрактне математичне значення. Такі випадки слушно кваліфікують як украплення із сфери математичної "мови для спеціальної мети", бо числівники тут вживаються цілковито з нульовою валентністю щодо іменників [4: 18-19; 52: 144] Слід відзначити потребу послідовного розрізнення числівників та інших слів, що позначають кількість, перш за все іменників. О.О.Реформатським зроблена спроба визначити критерії такого розмежування. Ним виділено шість, насамперед граматичних ознак: 1) числівники не можуть мати категорії числа, позаяк самі вказують на число; 2) числівники не можуть мати категорії роду; 3) від числівників не утворюються деривати-числівники; 4) числівники синтаксично не пов'язуються з означеннями; 5) числівники не сполучаються з іншими числівниками, 6) числівники не мають синонімів [149: 387-388].
Числівник один має категорії числа і роду, але він не входить до підзони нумеральності, являючи собою окрему функцію сингулярності.
Історія мов показує, що числівники як окрема частина мови з'являються досить пізно, що пов'язано з їх абстрактним характером. Числівники, власне назви чисел, ведуть своє походження від конкретних речей і предметів [16: 275, 167: 6-7 та ін.]. В індоєвропейській прамові числові слова, що виражали кількість конкретних предметів, відмінювалися, мали категорії числа, роду, а тому належали до загального морфологічного класу імен [103: 196]. Деякі лінгвісти намагаються навіть точно етимологізувати числівники, звівши їх до назв конкретних речей [165, 166, 171]. У давньоукраїнській мові ХІ-ХІV ст. йшов процес виокремлення числівників як частини мови. Деякі пережитки стародавнього статусу числівників збереглися в сучасній українській літературній мові, напр., два в наз., зн. відмінках має форму жіночого роду дві.
Щодо числівника один, який має граматичні ознаки прикметника, то наявність множини й однини, форм чол., жін. і серед. роду можна пояснити граничною його конкретністю, визначеністю.
Саме з цих міркувань слова нуль, тисяча, мільйон, мільярд вважаємо іменниками з кількісним значенням, а не числівниками, так само як і одиниця, двійка, трійка, десятка, десяток, сотня і т.ін. відносять до іменників, з чим вже всі давно погодилися. Ще О.М.Пєшковський заперечував числівник як окрему частину мови, розподіливши слова з кількісним значенням між іменникам, прикметниками та прислівниками [137: 154]. Деякі вчені вважають, що процес творення числівника як окремої частини мови в сучасних слов'янських мовах ще досі не завершився [167: 6-7; 41: 65]. Є думки, що навіть тих незначних морфологічних особливостей числівників, які вони мають, разом із їх яскравими семантичними особливостями, досить для того, щоб виділяти цей розряд слів у окрему частину мови [3: 100]. На сучасному етапі більшість лінгвістів вважає, що для виділення числівника як окремої частини мови бракує достатніх підстав. Досить давно лунають голоси, що слушно вважати іменниково-числівникові сполуки за єдине синтаксичне ціле [6: 112], як це робиться зазвичай і в українській граматиці. Тому нам видається цілком аргументованою точка зору І.Р.Вихованця, що числівник взагалі не можна вважати за частину мови, принаймні у традиційному розумінні. Числівник не належить до частин мови і з погляду синтаксичних ознак, і з погляду морфологічних ознак, і з погляду його категорійного значення [45: 31-33]. Кількісні числівники - це лексичні морфеми [45: 31].
Вслід за І.Р.Вихованцем ми вважаємо за можливе кваліфікувати їх саме як лексичні морфеми з акцентуванням їх морфемного характеру. Це означає, що числівники є не суто лексичними, і навіть не лексико-морфологічними, а морфолого-лексичними засобами, що добре узгоджується з їх функцією - експонувати точну нумеральність. Саме із специфіки функції і випливає морфолого-лексичний характер цих засобів. Граматичне значення завжди категорійне, узагальнювальне, натомість у даному разі вимагається точна вказівка на число, що заходить у суперечність із категорійним значенням. Точність, а отже, конкретність, частковість, окремість, притаманна лексичним одиницям, якими і є числівники. Водночас вони не виступають самостійними в граматичному плані, не можуть автономно виконувати роль членів речення (за винятком їх повної субстантивації), не мають категорій числа й роду, категорія відмінка є нестійкою. Ці ознаки вказують на лексичну неповноцінність числівників, що зближує їх за якістю з морфемами.
Отже, виступаючи міжрівневою морфолого-лексичною величиною, числівник набуває спроможності сполучати лексичну конкретність, точність і граматичну абстрактність, узагальненість.
В українській мові числівниками можна назвати слова зі значенням кількості від 2 до 999 (слово один стоїть осібно, творячи окрему підзону сингулярності): два, три, чотири, п'ять, сім, десять, одинадцять, дев'ятнадцять, двадцять, сорок, шістдесят, дев'яносто, сто, триста, сімсот і т.д. Необтяженість числівників іншими неквантитативними семами (за невеликим винятком вторинного вживання числівників два - п'ять у значенні оцінки), їх вживаність, а також їх морфологічність, на чому слушно наполягає І.Р.Вихованець, трактуючи числівники як лексичні морфеми [45: 30-33], ставить їх у центр зони нумеральності. Власне лексичних морфем в українській мові всього 35, решта ж чисел передається комбінаціями вказаних базових морфем (сорок п'ять, сто одинадцять, двісті сорок п'ять).
Функція точної нумеральності, яку виражають числівники, виявляється неоднорідною. Насамперед
- Київ+380960830922