РОЗДІЛ 2
НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ ЯК ЗАСОБИ ЕКСПРЕСИВІЗАЦІЇ МОВИ
ПУБЛІЦИСТИКИ
2.1. Простота реченнєвої побудови як визначальна синтаксична риса
публіцистичного тексту
На позначення щонайрізніших ситуацій позамовної дійсності мовець потенційно
може вжити немало варіантних синтаксичних структур. Вибір того чи того варіанта
з-поміж цих структур залежить від комунікативної мети мовця, його ставлення до
висловлюваного. Така варіантність можлива на всіх рівнях організації
висловлення: виборі граматичної форми предикатів, актантів, певного порядку
слів тощо. Безумовно, граматична реалізація денотативного змісту є важливою для
мовця, бо «форма мовного вираження може значно розширити зміст висловлення»
[43, 6]. Саме наявність у мові різних семантичних варіантів, які зводяться до
одного інваріанта, що має найзагальніше значення, на думку С. Я. Єрмоленко,
зумовлює використання синтаксичних конструкцій із певним стилістичним відтінком
[56, 29]. Повний стилістичний опис синтаксичних одиниць можливий лише за умови
врахування їхньої семантичної організації порівняно з варіантними одиницями, а
також комунікативних особливостей вислову. Мова повинна вестися про цілісний
вислів як одиницю мовлення – найменшу комунікативну одиницю, закінчену з
погляду змісту та інтонації, яка має певну граматичну й семантичну структуру
[101, 30]. Стилістично важливою виступає насамперед відмінність у формах
вираження інваріантного змісту з огляду на комунікативне спрямування
висловлення.
У публіцистичних текстах знаходимо майже всі ті синтаксичні побудови
української мови, що вживаються і в інших її стилях. Тут переважають речення
розповідної модальності і двоскладної структури, хоч залежно від жанру
публіцистичного матеріалу використовуються й питальні, спонукальні вислови,
окличні речення. Переважання простих двоскладних речень над односкладними,
активне використання простих ускладнених речень і невеликих за обсягом складних
конструкцій зумовлені інформативним спрямуванням публіцистичних матеріалів. За
словами Г.О. Винокура, «мова газети позбавлена художньої, поетичної функції і
виконує завдання строго і елементарно комунікативні» [36, 191]. Домінування
простих речень можна пояснити також загальним прагненням творців публіцистики
до простоти висловлення, яка великою мірою знаходить свій вияв у синтаксичній
компресії, «збільшенні кількості інформації на одну одиницю плану вираження»
[111, 133]. Реалізація принципу лаконічності в публіцистиці забезпечує точність
і ясність, а також повноту викладу «без розжовування очевидних істин, без
надмірностей і надлишковості» [134, 421]. Лаконічність у газеті – це протидія
багатослів’ю, велемовності, туманній яскравості, відходу від чіткого
формулювання проблем і питань, які стають об’єктом публіцистичного мовлення.
Такі дослідники, як О.Б. Сиротиніна, Н.Ю. Шведова, А.В. Швець та ін., вважають,
що збільшення кількості простих речень у публіцистиці, яке простежується з 20-х
років ХХ століття, відбувається під впливом демократизації літературної мови,
експансії живого розмовного мовлення в публіцистичний стиль, коли простота стає
основною ознакою хорошого мовлення [147; 177; 180]. Виявляється яскрава
«тенденція до економії мовних знаків», що дає підстави говорити «про вплив
розмовної стихії».
Порівнюючи функціонування синтаксичних структур у російськомовних газетах 20-х
і 70-х років, А.В. Швець не тільки відзначає помітне зростання кількості
простих і досить різке зменшення кількості складних речень, а й за допомогою
статистичного методу виявляє найуживанішу конструкцію – просте речення,
ускладнене однорідними членами [179, 49]. Серед складних речень, кількість яких
у мові газети в цілому зменшується, до найуживаніших належать складнопідрядні
речення [179, 46].
2.2. Неповні речення – експресивні синтаксичні одиниці газетного мовлення
Як виразно експресивні в публіцистичному тексті сприймаються неповні речення
різних видів, у яких виявляються явища синтаксичної конденсації. Неповні
конструкції досить активно використовуються в мові публіцистики і представлені
різними синтаксичними формами. Їхнє витлумачення завжди спиралося не тільки на
лінгвістичні, а й на певні психологічні засади, тому теорія синтаксичної
неповноти речення є різнобічною. Такі одиниці потрібно досліджувати на
структурному, семантичному та комунікативному рівнях, зважаючи на психологічні
особливості їхнього формування й сприйняття. Водночас на особливу увагу
заслуговують умови функціонування таких конструкцій у тексті, активні
мовленнєві тенденції в їхній сфері у зв’язку з лінгвостилістичним описом
функціональних стилів мовлення. Такий опис публіцистичного стилю мовлення
можливий лише за умови комплексного аналізу вислову як багатоаспектної одиниці,
зокрема тих речень, які традиційно поєднуються за ознакою структурної неповноти
і належать до сфери емоційно-експресивного синтаксису.
Мовні різновиди публіцистики неоднорідні за ступенем вживання в них неповних
речень різних типів. Майже в усіх газетних жанрах простежуються спільні
тенденції розвитку синтаксичної системи, зокрема й стосовно вживання речень
структурно неповної моделі, які «у багатьох випадках виявляються безвідносно до
жанру, не є тим, що роз’єднує ці матеріали і дозволяє нам вивчати їхню
синтаксичну будову комплексно, як певне ціле» [176, 10].
Загалом кількість неповних конструкцій у публіцистичних текстах значно менша,
ніж у розмовно-побутовому мовленні, яке репрезентує основну сферу застосування
мовленнєвої еліпсації. Однак використання неповних еліптичних конструкцій має
особливий стилетвірний характер, воно зумовлене іншими чинниками.
Природа непов
- Київ+380960830922