РОЗДІЛ 2
ТРОПИ ЯК СПОСОБИ ТВОРЕННЯ СЛОВЕСНОЇ ОБРАЗНОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ XVI - XVII століть
2.1. Тропи і стилістичні фігури - об'єкти лінгвостилістичного дослідження
У сучасній лінгвостилістиці образність розуміють як особливе використання мовних засобів, при якому виникає семантична двоплановість у результаті асоціативного зв'язку між формою однієї мовної одиниці і змістом іншої у певному контексті. Засобами образності є тропи. Вони "по-різному створюють образ, викликають асоціації, вони різні за формою і змістом, але всі вони збагачують можливості словесного зображення, служать меті поетичного увиразнення мови" [25, с.98].
Не можна визначати тропи як "слова та вирази, вжиті в переносному значенні" [211, с.4], оскільки тропи не завжди побудовані на переносному значенні слова, вони можуть об'єднувати різні типи семантичних перетворень слова. Слово є образним не обов'язково тому, що воно метафоризоване. Наприклад, для гіперболи метафоричність не є диференційною ознакою. Досі дискусійним залишається питання про критерії поділу мовностилістичних засобів на тропи і фігури.
Ю.Скребньов у статті "Тропы и фигуры как объект классификации" уточнює визначення тропів і фігур. На його думку, троп принципово реалізується в одній значеннєвій одиниці: морфемі, слові, словосполученні, реченні. Фігурами ж називаються загальні формули маніфестацій, які складаються з більш ніж однієї одиниці. Якщо тропи демонструють заміщення, то фігури - суміщення. Тропи (переноси найменувань) цілком семантичні, тобто належать до сфери предметних значень. Вони можуть бути якісними і кількісними. Кількісними тропами, тобто перейменуваннями, що посилюють або послаблюють характеристику позначеного, є гіпербола і мейозис [243, с. 61].
Як бачимо, Ю.Скребньов, не використовуючи терміна "внутрішня форма слова", в основу своєї класифікації поклав зміст цього терміна. На нашу думку, саме на поняття "внутрішня форма слова" треба спиратися при розкритті природи образного слова1 і саме воно допоможе уточнити критерії поділу мовностилістичних засобів на тропи і фігури.
Серед вітчизняних дослідників внутрішньої форми слова треба назвати насамперед О.Потебню, який запропонував тричленне визначення структури слова: 1) значення (зміст); 2) внутрішня форма і 3) форма зовнішня (власне звукова форма, "звучання слова"), де внутрішня форма є виразником зв'язку між зовнішньою формою і змістом (ідеєю) [208, с.16-18]. Від дослідження внутрішньої форми слова О.Потебня переходить до вивчення внутрішньої форми словосполучень, речень та інших великих синтаксичних утворень. Насамперед його цікавили порівняння, метафора та інші види поетичної інакомовності. Учений дійшов висновку, що у фольклорній поетиці кожне зі звичайних порівнянь "може вважатися окремим поетичним цілим" і, відповідно, має і своє значення, і свою внутрішню і зовнішню форми [207, с.177].
Підтвердження цієї думки О.Потебні знаходимо у працях мовознавців, які досліджують текст, зокрема А.Новикова. Якщо окремий троп вважати "цілісною мовленнєво-мислительною одиницею" [169, с.4], тобто текстом, то однією з основних властивостей тексту є єдність зовнішньої і внутрішньої форми. "Під зовнішньою формою розуміється сукупність мовних засобів, включаючи їх змістову сторону, що реалізує задум автора. Це те, що дано безпосередньому сприйняттю і що повинно бути осмислене і зрозуміле. Те, що розуміється, складає внутрішню форму, або зміст. Це - мисленнєве утворення, яке формується в інтелекті людини і співвідноситься з зовнішньою формою не поелементно, а в цілому відповідає сукупності даних мовних засобів" [169, с.5].
І.Гальперін зазначає, що за певних умов окреме речення може стати самостійним текстом, подібно до того, як морфема може стати оказіональним словом, а слово - реченням [40, с.18].
Троп же може виражатися не тільки словом, а й словосполученням, реченням, а при пошуку денотата словосполучення, речення треба враховувати, що "невідомою, пошукуваною величиною" буде не відношення між значеннями поєднуваних слів, яке дозволяє з'єднати їх таким чином, щоб це поєднання сприймалося як ціле. "Саме цілісність сприйняття мовного виразу робить можливим пошук його денотата. Денотат виступає тут як новоутворення, яке не зводиться ні до одного з елементів сполучення, а відповідає цілому" [169, с.105]. Наприклад, прикметник у перифразах не виступає означенням, а називає характерні властивості предмета, особи. Тому в семантичному плані такі сполучення сприймаються як єдине ціле. Таким чином, при виокремленні з мовностилістичних засобів тропів треба враховувати лексичний контекст, тобто "лексичне оточення аналізованого слова, що утворює разом з ним одне синтаксичне ціле (словосполучення або речення) і здатне видозмінювати його експліцитне значення [287, с.158-159].
"Найголовніше полягає в тому, що значення тексту, утворюючись за допомогою значень мовних одиниць, що складають текст, не зводиться до суми значень цих одиниць. Тут відбувається якісний перехід" [169, с.32], подібно до того, як у тропах відбуваються семантичні зрушення, в результаті яких один зміст стає формою іншого образного змісту.
Вважаємо, що тропи - це слова, словосполучення, речення, вжиті в переносному або зміненому значенні для характеристики будь-якого предмета, явища, особи за допомогою вторинних смислових значень (оскільки у художньому мовленні поетичний зміст ніколи не обмежується буквальним змістом слів), актуалізації їх внутрішньої форми (визначення стилістичних фігур див. у Розділі 3).
У нашій роботі будуть проаналізовані тропи: порівняння, епітет, символ, алегорія, перифраз, оксюморон, гіпербола, мейозис.
Порівняння іноді зараховують до фігур. Деякі дослідники мотивують це тим, що слова, які входять до порівняльного звороту, вживаються у своєму номінативному значенні. В енциклопедії "Українська мова" порівняння розглядають серед фігур додавання (як приєднання до висловлення одиниць з новою інформацією - поєднання семантично сумісних компонентів) [275, с.695]. Так, наявні
- Київ+380960830922