розділ 2.3.2 євшан). Утворились такі семантичні ланцюги: "запах - спогад - минуле" й "запах - спогад - Україна". Швидкий Донець, і шум сосон, і аромати м'яти-рути, як золотий дитинства сон, мені ніколи не забути [474, 177]. При втраті першого компонента "запах" про минуле нагадує вигляд рослини, зорові відчуття починають переважати над нюховими. Набачено ж бо стільки та почуто, Перехреститись і забути все! Але тоді, ой земле, м'ято-руто, Хто ж до народу правду донесе? [461, 36]. Другий шлях розвитку значень теж широко представлений у сучасному поетичному дискурсі: а вірші йдуть, і йдуть, і йдуть, неначе кров із горла, і пахнуть рутою, котра уже напівзабута, і пахнуть м'ятою [478, 139] - тобто "пахнуть" Україною, болісно нагадують про Батьківщину. З аналогічним наслідком другий ланцюжок теж може втратити компонент "запах", але тоді рослина не тільки нагадує про Батьківщину своїм зовнішнім виглядом, а часто уособлює її, стає символом України [421, 30]. Тобто виникає нове самостійне символічне значення. Нас поховають тут, де сонце, даль і терикони, де обрій м'ятою цвіте і чебрецем п'яніє степ [473, 35].
Структура будь-якого концепту постійно перебуває в динаміці, так і основна функція означуваних рослин вже не займає провідне місце. Це пов'язано зі зміною побуту людей, раніше нація була здебільшого селянською, а при переселенні в місто деякі риси згладились [272, 4], тепер не готують ліки з трав самотужки. На периферії концепту залишились такі практичні можливості використання: готування напою (чай з лікувальними властивостями), прикрашання домівки на Зелені Свята [421, 112 і 220], купання дитини (для запобігання хворобам). Чаєм з м'ятою серце гою [446, 36]; До хати приходила мати Опівніч, журна, під вікно. Пучечок приносила м'яти, Щоб ріс без хвороби синок [461, 38]. Раніше не просто звертали увагу на наявність лікувальних властивостей у рослин, рута була символом здоров'я [272, 7]. На сучасному етапі розвитку він втратився.
Завдяки своїм властивостям м'ята має здатність створювати відчуття холоду, ця характеристика закріпилась у свідомості людей і відбилась у МКС у вигляді сталого епітета "холодна" [405, 298]. Концепт холод містить градаційні компоненти від приємного холодку до лютого морозу. Суперечливість переходить і до концепту м'ята завдяки міжконцептуальним сітьовим зв'язкам. Ой, яким же мені бути з холодочком м'яти-рути? [480, 122]. У разі перебільшення негативного впливу концепту холод на концепт м'ята другий набуває конотації смутку, горя, таке сприйняття поширюється в Європі [421, 29]. Наслідком можна вважати появу традиції висаджування м'яти на могилах. В труну твою, як ляжеш спати, Ми рідної натрусим м'яти [444, 32]. Рута не мала таких властивостей, але при поєднанні з концептом м'ята в процесі формування єдиного концепту рута-м'ята вона повністю взяла всі елементи значення, ймовірнісні семи. Відкіль тебе ж викликати? Чи то з рути? Чи то з м'яти? Чи з глибокої могили, Де барвінки хрест обвили? [444, 34].
Концепт рута в структурі має символ "кохання", що сформувався на підставі міцного закріплення у свідомості українського народу такого її використання, як готування приворотного зілля [430, 157], оскільки побутувала думка, що ця рослина має магічну силу, що вона священна [166, 102; 318, 122]. "Кохання" - це типово український символ концепту рута [157, 16-17], їй в західноєвропейській культурі відповідає троянда, яка наполегливо витісняє руту в слов'янській картині світу [53, 140]. Концепт рута-м'ята увібрав усю описувану символіку. Найбільш чітке, без додаткових сем символічне значення "кохання" має концепт рута-м'ята у фольклорному дискурсі: Край битої доріженьки рута-м'ята зійшла. Молодая дівчинонька та вже й заміж пішла [462, 195]. Часто рута символізує розлуку, самотність, нерозділене кохання, гірке життя [421, 29], тобто символічне значення "кохання" набуває додаткової семи 'нещасливе'. У сучасній поетичній МКС символ "кохання" перебуває на периферії, втрачається. Ей, Сковородо, ти хочеш од світу втікати? Чи ніколи не кохав ти? Чи не нюхав м'яти? [480, 105] - тут наявна імпліцитна вказівка на широкий діапазон почуттів, пов'язаних із земним життям. Рута, що попри перешкоди виростає, вказує на можливість щастя, тут прослідковується продовження фольклорної традиції. Не всі серця дадуться хробаку, Не всі шляхи у круг закуто, І проросте зелена рута На жовтому піску [468, 324].
Концепт рута-м'ята є виразним показником історико-культурної свідомості народу [103, 51]. Його наповнення змінилось, елементи ядерної частини перемістились на периферію. Суперечність символічних значень певною мірою зумовлена способом утворення концепту - синтезом двох відмінних концептів м'ята і рута, що мали свої типові ознаки. Цей концепт наповнений етнокультурним змістом, виявляє національно-культурний підтекст, тому часто виступає етносимволом [102, 27].
Великого поширення на всій території українських степів набув полин: "Трав'яниста або напівкущова рослина родини складноцвітих з міцним запахом і гірка на смак" [416, Т. ІІІ, 538]. Цей концепт, що займає одне з основних місць в українській МКС, має оригінальну структуру: в усіх значеннях - прямому, переносних, символічних, образних - є сема 'гіркий', стабільність наявності якої пов'язана з вмістом гірких ефірних олій у всіх частинах рослини. Для полину в прямому значенні гіркий виступає сталим епітетом: Німо пливе і міниться білий пісок при місяці. Уліво - човни водою, управо - полин гіркий [479, 56].
Сема 'гіркий' може бути експліцитно наявною і при вживанні концепту полин в переносному значенні: У слові сонце і полин гіркий [461, 37]. В українській МКС переносне значення витворилось на основі схожості неприємного, гіркого смаку рослини та неприємних, гірких почуттів людей, причина яких може не вказуватись, її не потрібно знати, головне - наслідок, страждання. На відміну від такого сприйняття в українській МКС, у Біблії гіркими, як полин, були наслідки людських пороків, гріхів, нечесності [421, 31], тобто аналогічне перенесення
- Київ+380960830922