Кон'юнктура ринку насіння соняшнику та продуктів його переробки

РОЗДІЛ 2
Формування в Україні ринку насіння соняшнику та продуктів його переробки в
контексті світового досвіду
Соняшник – одна з основних олійних культур, що вирощується у світі. Насіння
сучасних сортів і гібридів соняшника містить 50-55 % жиру з високими смаковими,
харчовими і технологічними якостями. Соняшникова олія використовується
безпосередньо в їжу і кулінарію, широко застосову­ється для виготовлення
майонезу, маргарину, овочевих і рибних консервів, кондитерських та
хлібобулочних виробів. За поживними якостями соняшни­кова олія дорівнює восьми
аналогічним одиницям картоплі, чотирьом – хліба, двом-трьом одиницям цукру.
Цінність соняшникової олії, як харчового продукту, визначається її
жирно-кислотним складом, вмістом вітамінів А, D, E, K, фосфатидів та інших
корисних речовин. До складу соняшникової олії входять такі жирні кислоти:
ненасичені – лінолева – 54,2 %, олеїнова – 36,2 % і насичені – пальмітинова і
стеаринова – 9,6 %.
При переробці соняшника залишається лузга, з якої можна виробляти харчовий і
технічний спирт, кормові дріжджі, фурфурол, що використовується при виробництві
пластмас, штучного волокна, органічного скла, а також багато інших цінних
продуктів. Одним з основних побічних продуктів є шрот соняшниковий, який
одержують при переробці соняшнику на олію. Його вихід становить 35-45 % від
маси переробленого насіння. У соняшниковому шроті міститься 36-40 % білка,
багато амінокислот [20; 101; 158]. Фосфатиди, що містяться в соняшниковій олії,
використовуються для виробництва лецитину. Крім того, соняшник є добрим
медоносом, з 1 га соняшника можна одержати 20-65 кг меду.
У світі не існує генетично модифікованих видів соняшнику.
2.1. Світовий ринок насіння соняшнику
та продуктів його переробки
Сучасний світовий ринок продовольчих товарів характеризується в цілому низькими
темпами росту товарообігу, різкими коливаннями обсягів експорту та імпорту,
підвищенням та зниженням цін, а також нестійкою кон’юнктурою ринку по багатьох
видах цих товарів.
За останні 20 років визначальний вплив на розвиток кон’юнктури світо­вих ринків
багатьох сировинних ресурсів здійснювали нециклічні фактори: науково-технічна
революція, втручання у зовнішню торгівлю уряду країни (фінансування та
субсидування збільшення виробництва сільськогосподар­ської продукції) тощо
[54]. Зовнішньоекономічна безпека кожної держави з ринковою економікою
підтримується урядом через низку заходів, спрямова­них на захист внутрішньої
економіки і вітчизняних експортерів від іноземної конкуренції. В процесі
розвитку сільського господарства сформувались спеціалізовані регіони та зони по
виробництву зернових, технічних і спеціаль­них культур. Відповідно до такого
економічного перерозподілу праці в багатьох країнах світу сформувались
виробники продукції тваринництва – м’яса, молока, яєць та вовни. На протязі
багатьох років спеціалізовані райони визначають рівень забезпечення потреб
населення продуктами харчування та розподілу їх між країнами.
Провідними аграрними державами світу була обрана стратегія оптималь­ного
розвитку і взаємодії усіх основних факторів інтенсифікації виробництва –
біологічних, технологічних, організаційно-економічних, екологічних. Ці держави
почали створювати зони гарантованого виробництва зерна, олійних культур, овочів
за рахунок розміщення відповідних культур в найсприятли­віших для їх
вирощування грунтово-кліматичних умовах. Так, наприклад, в США за період
структурної перебудови (1932-1982 рр.) посівні площі кукурудзи були зменшені на
20 %, вівса – на 73, бавовника – на 75 % і, відповідно, розширені посіви сої в
90 разів, зернового сорго – в 2,1, озимої пшениці – в 1,5 рази. Це обумовило
небачений в історії цивілізації економічний і соціальний розвиток
сільськогосподарських галузей і призвело до прогресивних змін в структурі
споживання продуктів харчування населенням країни [62, С. 3-4; 160, С. 44-49].
У світовій практиці соняшник поділяється на олійний (для виробництва
соняшникової олії) та кондитерський (для хлібопекарської та кондитерської
галузей). Виробництво кондитерського соняшнику складає лише 2-3 % від світового
валового збору соняшнику.
До середини 80-х років ХХ століття Росія була основним виробником соняшнику та
соняшникової олії, на її долю припадало в цей період близько 30-40 % світового
обсягу виробництва.
Культивування соняшнику розвивається також і в країнах Європи. Якщо в 1934 р.
загальні посівні площі під соняшником в Європі становили 545 тис. га, то в 2001
р. вони займали 10 млн. 56 тис. га, тобто збільшились у 18,5 рази. При цьому,
Іспанія, Франція, Туреччина, довели посівні площі соняш­нику відповідно до 858,
707 та 550 тис. га. Аналогічне розширення посівів соняшнику спостерігалося і по
інших регіонах світу: Південна Америка – в 12,5 раз, Північна Америка – в 12,5
рази, Африка – в 52,9 рази, Азія (з 1948 по 2001 рр.) – в 26,9 рази, Австралія
(з 1948 по 2001 рр.) – в 60 раз.
Якщо середня урожайність соняшнику в світі в 1934 р. дорівнювала 6 ц/га, то в
2001 р. – 11,4 ц/га, при цьому урожайність збільшилася в 1,9 рази. За цей
період урожайність соняшнику зросла в середньому по Європі в 2,1, в Південній
Америці – в 1,6, Північній Америці – в 2,1, Азії – в 1,3, Африці – в 2,5 та
Австралії – в 2,1 рази.
В період з 1934 по 2001 рр. одночасно відмічається тенденція збільшення
валового збору соняшнику. В світі він виріс за даний період в 8,6 рази і досяг
20,9 млн. т. В розрізі континентів збільшення валового збору склало в Євро­пі –
37,3; Північній Америці – 20,2; Південній Америці – 24,5; Азії – 25 раз [180].
Світова пропозиція олійних культур в сезоні 2001/02 маркетингового