РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1.Клінічна характеристика хворих
Робота побудована на результатах власного клінічного спостереження за 139
хворими на ВХДК та ретроспективному аналізі 193 формалізованих історій
захворювань пацієнтів з цією ж патологією. Власні спостереження виконувались
впродовж 1999-2001 років. Хворі, історії хвороб яких аналізувались
ретроспективно, перебували на лікуванні у 1993-1995 роках. Місцем стаціонарного
лікування були 1 та 2 терапевтичні відділення Львівської міської клінічної
лікарні швидкої медичної допомоги та гастроентерологічне відділення 4-ї
клінічної лікарні м.Львова – базові відділення кафедри терапії №1 факультету
післядипломної освіти Львівського державного медичного університету імені
Данила Галицького.
Віковий склад хворих представлено у таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Віковий розподіл хворих на ВХДК
Вікові групи
Кількість хворих
До 20 років
14
4,2
21-30 років
47
14,2
31-40 років
91
27,4
41-50 років
78
23,5
51-60 років
63
19,0
61-70 років
35
10,5
Понад 70 років
1,2
Разом
332
100,0
Як видно з таблиці 2.1, кількість пацієнтів віком до 20 років і старше 70 була
мінімальною (відповідно 4,2% та 1,2%). Більше половини хворих мали вік 31-50
років. Таким чином, число осіб працездатного віку становило 88,3%. Отже,
досліджувалась найактивніша в соціальному плані частка хворих на ВХДК людей.
Серед обстежених хворих на ВХДК чоловіків було 219 (66%), жінок – 113 (34%).
За тривалістю перебігу ВХДК пацієнти розподілялись наступним чином (таблиця
2.2).
Таблиця 2.2
Розподіл хворих за тривалістю ВХДК
Тривалість хвороби
Кількість хворих
Вперше виявлена
До 5 років
6-10 років
11-20 років
Більше 20 років
81
109
80
40
22
24,4
32,8
24,1
12,1
6,6
Разом
332
100,0
Як видно з таблиці 2.2, майже у кожного четвертого пацієнта (24,4%)
захворювання було вперше діагностовано. Кожний третій пацієнт (32,8%) страждав
на ВХДК до 5 років. Якщо сумувати наведені в таблиці дані, то більшість
пацієнтів (81,3%) страждали ВХДК до 10 і тільки 18,1%- 11 і довше років.
З таблиці 2.3 видно розподіл хворих в залежності від особливостей клінічного
перебігу захворювання за П.Я.Григор’євим [41], за яким два рецидиви
захворювання в рік вважається помірним, більше двох в рік або безперервно
рецидивуючий – важким, один і менше рецидивів протягом року – легким
перебігом.
Таблиця 2.3
Розподіл хворих в залежності від важкості перебігу ВХДК
Перебіг
Кількість хворих
Легкий
Помірний
Важкий
45
279
13,6
84,0
2,4
Разом
332
100,0
Як видно з таблиці 2.3, у переважної більшості хворих на ВХДК (84,0%), які
спостерігались, був помірний перебіг і лише у поодиноких хворих (2,4%) –
важкий. У 13,6% осіб захворювання відзначалось легким перебігом. У 50 хворих
(15,1%) були ускладнення хвороби в минулому – у 39 (11,7%) кровотеча, у 11
(3,3%) – перфорація виразки.
Кожний четвертий пацієнт (25,9%) крім ВХДК мав ще і супутню патологію (таблиця
2.4).
Таблиця 2.4
Розподіл хворих за супутніми захворюваннями
Супутні захворювання
Кількість хворих
Гіпертонічна хвороба
Ішемічна хвороба серця
Хронічний бронхіт
Цукровий діабет ІІ типу
Остеохондроз
Жовчокам’яна хвороба
Зоб
Інші хвороби
32
16
14
9,6
4,8
4,2
2,7
1,2
0,6
0,6
2,1
Разом
86
25,9
Для спостереження відбирались хворі в стадії стійкої ремісії супутнього
захворювання, що суттєво не відбивалось на клінічній картині основного
захворювання і не вимагало додаткового призначення медикаментів, крім тих, що
вивчались. Як видно з таблиці, найбільше було хворих із супутньою гіпертонічною
хворобою (9,6%), ішемічною хворобою серця (4,8%), хронічним бронхітом (4,2%) та
цукровим діабетом (2,7%).
В роботі з хворими використовувались загальноприйняті клінічні методи
дослідження, а також лабораторно-інструментальні дані: загальний аналіз крові і
сечі, кал на яйця глистів. Усім пацієнтам виконувалась оглядова
ультрасонографія органів черевної порожнини.
2.2. Дослідження шлункової кислотності
Враховуючи велике значення визначення шлункової кислотності для оцінки
ефективності лікування кислотозалежних захворювань, до яких належить ВХДК,
проводилась оцінка цієї функції шлунка хворим, які знаходились під
спостереженням. На сьогоднішній день найбільш надійним методом оцінки шлункової
кислотності вважається інтрагастральна рН-метрія [73]. Особливо широкі
можливості дає досліднику методика добової інтрагастральної рН-метрії, яка
дозволяє розпізнати наявність ДГР у хворого, оцінити з допомогою
фармакологічних проб ефективність антисекреторних препаратів, підібрати їх
оптимальну дозу і час прийому [15, 58, 135].
Для запису добового рН застосовувався іонометр універсальний ЭВ-74 та
реєструючий прилад РП-160-05, які були об’єднані в одну дослідну установку
(рис.2.2.1) конструкції О.О.Бондаренко [15], сертифіковану НДІ «РЕМА»
(м.Львів). Для того, щоб процедуру добового дослідження зробити легше
переносимою для пацієнтів, не погіршуючи при цьому точність визначень,
застосовувалися мініатюрні рН-зонди виробництва НВО “ОРІМЕТ” (м.Вінниця) з
трьома оливами (сурмяними електродами) та одним загальним каломельним
електродом, виведеним назовні. Мікрозонд вводився через носовий хід хворого в
шлунок, а каломельний електрод приєднувався до руки пацієнта.
Рис.2.2.1. Фото пацієнта під час виконання круглодобової інтрагастральної
рН-метрії на установці конструкції О.О.Бондаренко
Дослідження кожний раз розпочиналось з перевірки готовності і точності всієї
вимірювальної системи на стандартних розчинах з відомими