РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічна характеристика обстежених хворих
Клінічне дослідження проводилося з метою виявлення можливості в умовах клініки на основі обстеження хворого поставити діагноз основного захворювання при поєднаному перебігу ХП та ІХС.
Особливості перебігу ХП вивчали, враховуючи дані літератури про відсутність чітких диференційно діагностичних критеріїв ХП [71], спільність патогенетичних механізмів формування, розвитку, прогресування хронічного панкреатиту та кардіальних порушень у осіб похилого віку.
Нами проведено рандомізоване проспективне дослідження 114 хворих похилого віку на ХП із супутньою ІХС (стабільна стенокардія напруги ІI-ІII ФК, серцева недостатність (СН) І-IIA, I-III ФК) (чоловіків - 60, жінок - 54), 28 хворих на ІХС (стабільна стенокардія напруги ІI-ІII ФК, СН І-IIA, I-III ФК) та 25 практично здорових осіб (чоловіків - 17, жінок - 18), відповідного віку. Висновок "здоровий" та "практично здоровий" виставляли за критеріями ВООЗ (1978). Відповідно до робочої класифікації Ленінградського симпозіуму (1962) і Міжнародного симпозіуму (1963) з геронтології [51, 182] похилим віком вважали вік від 60 до 74 років. Середній вік склав 67,2±6,5 р.
Діагноз ХП виставлявся на підставі загальновизнаних ознак даної патології за Марсельсько-Римською класифікацією (1988) [320], а також відповідно до класифікації, що запропонована Я.С.Циммерманом (1995) зі змінами Н.Б.Губергриць (2002) [146].
Діагноз ІХС, стадію та функціональний клас СН встановлювали згідно критеріїв ВООЗ (1979), рекомендацій міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду, відповідно до класифікації, яка була затверджена на VI Національному Конгресі Кардіологів України (2000) та наказом МОЗ України від 14.02.2002 №54 "Про затвердження класифікації захворювань органів системи кровообігу". Серцева недостатність відповідала І та ІІ А стадії за Стражеско Н.Д. і Василенко В.Х. (1935). Функціональний клас стенокардії напруги - за класифікацією стенокардії Канадської асоціації кардіологів (1976).
У частини обстежених пацієнтів спостерігалось ураження гастродуоденальної зони (гастродуоденіт - у 29 хворих (25,4%), дуоденогастральний рефлюкс - у 12 (10,5%), виразкова хвороба - у 10 (8,8%)), гепатобіліарної системи (хронічний холецистит - у 23 пацієнтів (20,2%), хронічний гепатит - у 11 (9,6%)) та кишечника (синдром подразненої товстої кишки - у 8 хворих (7,1%), дисбактеріоз - у 20 (17,6%)).
Аналіз скарг хворих приведений на рис. 2.1.1.
Рисунок 2.1.1. Розподіл скарг хворих похилого віку на хронічний панкреатит із супутньою ішемічною хворобою серця
Обстежені хворі скаржились на біль у животі, який мав різну локалізацію: частіше локалізувався в лівому підребер'ї (76,9%), рідше в обох підребер'ях (8,96%) та епігастральній ділянці (14,36%). При поєднанні патології ПЗ та ДПК біль спостерігався переважно в пілородуоденальній ділянці (47,95%). Біль іррадіював у поперекову ділянку, хребет (64,12%), ліву руку, ліву підлопаткову ділянку (27,32%), передсерцеву ділянку (7,11%). При ХП з гіпертонічною гіперкінетичною дискінезією жовчовивідних шляхів та хронічним холециститом переважала правостороння іррадіація болю у праве підребер'я, праве надпліччя та праву підлопаткову ділянку. Часто хворі вказували не на біль, а на його "еквіваленти" - абдомінальний дискомфорт, тяжкість, розпирання в епігастральній ділянці, в правому підребер'ї. Оперізуючий біль не був характерним для даної категорії хворих.
Біль виникав або підсилювався після їжі - через 30-40 хв.; провокувався прийомом значної кількості смаженої, жирної, копченої, гострої їжі, свіжих овочів та фруктів, газованих напоїв. Біль ставав менш відчутним при використанні спазмолітиків (у 58 хворих), нітрогліцерину (у 48 хворих), церукалу (у 37 хворих). Зменшенню болю значною мірою сприяло утримання від прийому їжі (у 86 хворих).
Давлючий характер болю в ділянці серця виявлявся у 56 хворих (49,12%), стискаючий - у 25 (21,93%), пекучий - у 17 (14,91%), ниючий - у 10 (8,77%) та колючий лише у 6 пацієнтів (5,26%). Іррадіація болю в ліву руку спостерігалась у 38 хворих (33,33%), в праву руку - у 2 (1,75%), ліве плече - у 21 (18,42%), ліву лопатку та спину - у 23 (20,18%), ліве підребер'я - у 5 (4,39%), та шию - у 3 пацієнтів (5%). У 21 хворого (22%) біль виникав під час ходьби до 100 м, у 54 (58%) - від 100 до 500 м, у 5 (5%) - від 500 до 1000 м, або при підйомі до 1 поверху - у 3 хворих (4%), на 1 поверх - у 65 (60%), до 2 поверху - у 19 (17%), під час хвилювання - 35 пацієнтів (32%), в стані спокою - 26 (23%), в нічний час - 16 хворих (14%).
Виникнення болю при загостренні ХП нерідко провокувало напади стенокардії та навпаки.
У хворих спостерігалось коливання АТ: підвищення (>140/90 мм рт. ст.) - у 42 хворих (36,84%), зниження (<90/60 мм рт. ст.) - у 21 хворого (18,42%).
У досліджуваної групи хворих найчастіше спостерігались наступні порушення ритму: миготлива аритмія, тахісистолічна форма - у 26 хворих (22,81%), екстрасистолія - у 17 хворих (14,91%), брадикардія - у 9 хворих (7,89%).
Найбільш типовими скаргами пацієнтів були здуття та буркотіння у животі, рідше турбували проноси та неусталена дефекація. Ці явища посилювались після порушення дієти, вживання жирної та грубої їжі, алкоголю. При проносах спостерігався "жирний", сірого кольору кал. Така картина переважала у хворих на алкогольний панкреатит (10,5%). Для деяких хворих був характерним "великий панкреатичний стілець" - надмірний, сморідний, сіруватого кольору з блискучою поверхнею. Нерідко хворі відмічали залишки неперетравленої їжі в калі - лієнтерею. За наявності біліарного панкреатиту (45,2%), вага тіла не змінювалась, зовнішньосекреторна функція тривалий час не знижувалась, процеси всмоктування та травлення були компенсованими, тому частіше зустрічались закрепи і не було ознак стеато-, аміло- і азотореї.
Дев'ять пацієнтів вказували на наявність гикавки, 87 хворих турбувала загаль