РОЗДІЛ II
РОЛЬ КОМПОНЕНТА-НАЗВИ ЛЮДИНИ У ФОРМУВАННІ ВНУТРІШНЬОЇ ФОРМИ І ЦІЛІСНОГО
ЗНАЧЕННЯ ФО
2.1. Попередні зауваження
Однією з визначальних рис фразеологічних одиниць є семантична нерозкладність,
що “..зумовлюється їх фразеологічним значенням, яке соціально закріплюється за
всім компонентним складом стійкого словосполучення” [6, с.10], а цілісність
значення фразеологізму залежить від ступеня втрати компонентами власне
словесних особливостей. Навіть якщо не всі компоненти фразеологізму повністю
втратили свою семантику і якоюсь мірою впливають на його загальне значення,
вони не виконують номінативної функції. Про безпосередню участь
слів-компонентів у творенні цілісного фразеологічного значення говорили
В.М.Білоноженко, Ю.А.Гвоздарьов, І.С.Гнатюк, А.М.Мелеро-вич, В.М.Мокієнко,
О.М.Тихонов. Слідом за ними дотримуємось тієї точки зору, що загальне значення
ФО необхідно аналізувати: 1) виявляючи ступінь десемантизації
компонента-номінанта людини; 2) з’ясовуючи його роль у формуванні цілісного
значення ФО.
Оскільки ми обстоюємо позиції, що компоненти фразеологічної одиниці не
десемантизуються повністю, то вважаємо, що вони певним чином впливають на
формування цілісного значення ФО. Такий вплив здійснюється через мотивацію
значення внутрішньою формою. Вище зазначалося, що поняття внутрішньої форми є
образом, який ліг в основу найменування. Виходячи з цього, можна припустити, що
ще на стадії вільного словосполучення, яке згодом фразеологізувалося, стрижневе
слово становило ядро образу, тобто було основою для формування внутрішньої
форми, що уточнювалася сполученням цього слова з якимось
компонентом-актуалізатором. Він, у свою чергу, модифікував ядро (стрижень
внутрішньої форми) своїми образними характеристиками, ускладнюючи її. На стадії
метафоризації переосмислювався вже модифікований образ (чіткіша внутрішня
форма). Отже, внутрішня форма ФО є переосмисленням синтезу внутрішніх форм
складників, а значить, актуальним є дослідження ролі внутрішніх форм
слів-компонентів ФО у формуванні внутрішньої форми ФО.
Об’єктом нашого дослідження є фразеологічні одиниці з назвами людини. Саме тому
предметом роботи буде внутрішня форма і семантика таких одиниць. Аналізуючи
ступінь прояву образу, асоційованого з компонентом-назвою людини, думаємо,
доцільною буде структурація фразеологічного матеріалу за: 1) віднесенням
компонента-назви людини до певної лексико-тематичної групи; 2) типовістю знань
про відомі ситуації, характерні риси яких відображені в значенні ФО.
Лексиці різних тематичних груп притаманні як загальні, так і специфічні ознаки
номінації, що зумовлені не в останню чергу особливостями об’єктів номінації, їх
пізнання й закріплення всього засвоєного засобами мови. Лексико-тематична група
номенів людини характеризує її щодо розумової й практичної діяльності,
стосунків з іншими людьми, ставленням до предметів і явищ довкілля, до
суспільства та його інститутів, зовнішнього вигляду, поведінки тощо. На
формування цієї групи вплинули численні екстралінгвістичні чинники, зокрема
етнопсихологічні настанови, традиції, певні табу, морально-етичні обмеження
щодо можливості/неможливості вербалізації окреслених у процесі пізнання рис,
учинків людини.
Особливостями номінації людини на матеріалі різних мов займалися Л.Белей,
О.О.Білецький, А.А.Бурячок, Т.Т.Вільчинська, В.В.Горбань, Л.Л.Гумець-ка,
М.О.Демчук, Р.Й.Керста, Б.П.Кирдан, Т.А.Космеда, В.В.Лєснова, Л.Т.Масен-ко,
В.О.Никонов, В.В.Німчук, Ю.К.Редько, О.В.Суперанська, О.М.Трубачов, М.Л.Худаш,
П.П.Чучка, А.М.Щетинін, Г.М.Яворська. Однак здебільшого дослідження стосувалися
вузьких тематичних груп лексики або окремих аспектів їх вивчення.
При виділенні лексико-тематичних груп номенів людини ми користувалися такими
критеріями: 1) людина – істота біологічна, тому виділяємо назви людини за
статтю; 2) людина – це істота соціальна, оскільки живе в певному колективі: –
сім’ї (назва людини за спорідненістю й свояцтвом);– характеризується ставленням
до оточуючих (назви за міжперсональними стосунками); 3) для виділення людини
з-поміж інших членів колективу використовується власна назва (у нас –
антропонім – ім’я, патронім – прізвище).
Корпус фразеологізмів з назвами людини неодноразово залучався дослідниками до
аналізу. Спроби етимологічного аналізу ФО з ономастичним компонентом належать
А.О.Івченку, О.В.Куніну, В.М.Мокієнку, В.Д.Ужченку. Національно-культурний
компонент у семантиці ФО з компонентами-онімами досліджували Б.М.Ажнюк,
Є.М.Верещагін, С.Влахов, Д.О.Добровольський, Р.П.Зорівчак, В.Г.Костомаров,
С.Флорін. Узагалі семантику ФО з власними назвами, крім зазначених авторів,
аналізували М.Ф.Алефіренко, Н.Д.Бабич, Н.С.Ляшенко, Л.Г.Скрипник,
Г.М.Удовиченко.
Репрезентована література свідчить про посилений інтерес науковців до
фразеологізмів з компонентами-онімами. Пояснити цей факт, на нашу думку, можна
тим, що власна назва навіть у вільному вжитку своїм планом вираження може
орієнтувати на приналежність до лексикону певної мови. Що ж до
національно-культурного компонента в лексичному значенні, то його виділення в
семантиці слова є відображенням особливостей менталітету певного народу.
Д.М.Овсянико-Куликовський прямо ототожнює мову і національну психологію: ”Мова
і національність...повинні сприйматися перш за все як особлива форма
накопичення й збереження психічної енергії народів” [134, с.24]. А власним
назвам національно-культурний компонент, на думку Є.М.Верещагіна і
В.Г.Костомарова, притаманний навіть більшою мірою, ніж апелятивам [35, с.170].
- Київ+380960830922