РОЗДІЛ 2
Форми співучасті при вчиненні розкрадань
Питання щодо форм співучасті є одним із найактуальніших у науці кримінального
права. Практично кожний, хто займався комплексним дослідженням інституту
співучасті, докладно зупинявся на питаннях, пов’язаних з вирішенням зазначеної
проблеми. І при цьому усі вчені-криміналісти, використовуючи єдиний
методологічний підхід застосування філософських категорій при побудові тієї або
іншої класифікації, запропоновували власне, хоч трохи, але відмінне від інших
позицій, вирішення питання про розподіл співучасті на форми. Так одні автори
критерієм класифікації обирають ступінь стійкості суб'єктивного зв'язку між
співучасниками [64, c. 25-26; 65, с. 53; 66, с. 563], інші – характер
виконуваних співучасниками ролей [67, c. 198-200; 68, с. 97], треті –
індивідуальну роль кожного співучасника [69, c. 168], четверті – конструкцію
складу злочину, який визначає відповідальність окремих співучасників [70,
c. 124]. І це далеко не вичерпний перелік класифікаційних критеріїв форм
співучасті, запропонованих ученими-криміналістами. Можна однозначно
стверджувати, що й зараз ще рано ставити крапку в цій дискусії. Більш того,
останнім часом з'явилися роботи, автори яких вважають, що суперечка про можливі
варіанти класифікації співучасті не має суттєвого значення [71, c. 29]. Із
такою позицією навряд чи можна погодитися, тому що питання про форми співучасті
має не тільки теоретичне, але і велике практичне значення. Адже від чіткості
понятійного апарату, точності термінології, що вживається у законі, залежить і
правильність практичних рішень за конкретними кримінальними справами.
У цій роботі ми не намагалися завдання проаналізувати всі наявні в теорії
погляди щодо питання розподілу співучасті на форми і розробити власний
класифікаційний критерій форм співучасті. Хоча нам імпонує думка авторів, які
вважають, що розподіл співучасті на форми має здійснюватися на підставі двох
таких критеріїв: у залежності від ролі співучасників і у залежності від ступеня
стійкості суб'єктивних зв'язків між ними [72 , c202; 73, с. 71]. Метою нашого
дослідження виступає аналіз тих форм співучасті, які суттєво підвищують
суспільну небезпеку розкрадань. У цьому відношенні великого значення набуває
законодавча новела в КК України 2001 року. Так, у ст. 28 Загальної частини КК
України законодавець закріпив визначення злочину, вчиненого групою осіб, групою
осіб за попередньою змовою, організованою групою і злочинною організацією.
Проте виділення у новому кримінальному законодавстві цих понять ще не вирішує
теоретичного питання щодо форм співучасті у злочині і не носить вичерпного
характеру. Так, у згаданій статті ми не знайдемо визначення співучасті із
розподілом ролей без попередньої змови. На наш погляд, правильніше говорити про
виділення в кримінальному законодавстві окремих форм групової та організованої
злочинності, які різняться між собою ступенем суспільної небезпеки. Закріплення
у КК України різних форм групової та організованої злочинності спростовує думку
тих учених, які вважають, що співучасть завжди є обставиною, яка обтяжує
суспільну небезпеку злочину і характеризує більш високий ступінь небезпечності
самого злочинця [74, c. 7]. Разом з тим зазначена законодавча новела
підтверджує тезу про те, що співучасть підвищує суспільну небезпеку злочину
лише за певних умов і саме по собі не створює ніяких особливих підстав
кримінальної відповідальності, а припускає застосування загальних
кримінально-правових принципів [66, c. 547; 75, с. 237].
Названі форми групової та організованої злочинної діяльності мають окремий
характер у порівнянні із загальним визначенням співучасті і виступають або як
обов'язкова ознака основних складів злочинів (ч. 1 ст. 316, ст. 257, ст. 255
КК), або як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча) ознака (ч. 2 ст. 121, ч. 2
ст. 115, ч. 3 ст. 147 КК), а також як обставина, що обтяжує покарання (п.2 ч. 1
ст. 67 КК). Таким чином, визначення кожної із указаних форм безпосередньо в
Загальній частині КК є доцільним та дозволить уникнути практичних помилок при
кваліфікації окремих форм спільної злочинної діяльності. Уважаючи на те, що
передбачені у ст. 28 КК України форми групової та організованої злочинної
діяльності мають загальний характер стосовно до всіх злочинів, які закріплені в
Особливій частині, у цьому розділі ми спробували розкрити зміст даних форм щодо
найпоширеніших злочинів – розкрадань, основна маса яких саме і характеризується
спільним способом вчинення. Так, у 2001 році було виявлено 72853 злочинів,
вчинених групою осіб, з яких 52564 злочин, тобто близько 75% від загальної
кількості зареєстрованих групових злочинів, прийшлося на розкрадання. У той час
як серед усіх зареєстрованих в Україні в 2001 році злочинів питома вага
розкрадань склала близько 60%. Таким чином криміногенна, ситуація, що склалася
на сьогодні, свідчить про виняткову важливість вивчення кримінально-правових
положень, які регулюють відповідальність за співучасть у розкраданнях. Таке
вивчення є важливим не тільки в аспекті кримінально-правової боротьби із
груповими майновими посяганнями, але має величезне значення для дослідження та
наступного удосконалювання загальнотеоретичних положень інституту співучасті у
злочині.
2.1. Вчинення розкрадань групою осіб
Відповідно до ч. 1 ст. 28 КК «злочин визнається таким, що вчинений групою осіб,
якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої
змови між собою». Група осіб як форма спільної діяльності визнається
законодавцем найнебезпечнішою у порівнянні з іншими формами групової та
організованої злочинності.
- Київ+380960830922