РОЗДІЛ 2. ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК
Права особи на СВОБОДу ВІД САМОВИКРИТТЯ
2.1. Історичний розвиток права особи на свободу від самовикриття
Право особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких
родичів існує і в сфері кримінального процесу. Тому, досліджуючи історію
виникнення та розвитку цього права, необхідно звертатися до джерел права, які
регулювали саме цю сферу. Виникнення суду, як однієї з основних функцій
держави, відбувається після появи перших ознак державності. Так, існування
перших громад, які об’єднувалися в області (номи) на території Стародавнього
Єгипту відноситься ще до початку IV тисячоліття до н.е. На рубежі IV–III
тисячоліть у Єгипті існувало біля 40 номів, об’єднання яких у царства
відбувалося на початку III тисячоліття до н.е. Доказами у судовому процесі
Єгипетських держав тих часів були показання, клятва свідків та скаржника,
тортури тощо. Джерелами права Стародавнього Єгипту був звичай та закони [234]
[78) [234] Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний
посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1995. –
С.15-16.]), але, на жаль, вони були не кодифіковані і у теперішні часи ми не
маємо змоги досліджувати їх у повному обсязі.
Однією з найдавніших пам’яток історії права, що дійшли до наших часів, є закони
царя Хамурапі, який правив Вавілоном та об’єднаною Месопотамією у 1792–1750р.р.
до н.е. Цей збірник царських наказів та судової практики хоч і містить такі
поняття, як суд, свідок, але, встановлюючи для них обов’язки, не наділяє їх
правами і, взагалі, являє собою збірник заходів покарання, які треба
застосовувати за ті чи інші діяння [51] [79) [51] Из законов Хаммурапи, царя
Вавилона // Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. Т.1 / Под ред.
К.И.Батыра и Е.В.Поликарповой. – М.: Юристь, 1996. – С.9-21.]).
Держава Стародавнього Китаю формувалася у XVIII–XII ст.ст. до н.е. Поряд із
нормами звичаєвого права, розпорядженнями царів та судовою практикою,
судочинство велось за нормами Книги законів царства Вей, яка була написана Лі
Куєм на рубежі V–IV ст.ст. до н.е. Аналізуючи ці джерела, доходимо висновку, що
доказами у суді поряд із свідченнями були тортури, які вели до зізнання, тому
про існування якихось прав на відмову від дачі показань говорити не можна.
Правова система Стародавнього Китаю такого інституту не знала.
Деякі науковці вважають часом зародження ідеї прав людини V–IV століття до
н.е., коли в стародавніх полісах (Римі, Афінах) з’являється громадянство [23]
[80) [23] Гіда Є.О. Загальнолюдські стандарти прав людини і забезпечення їх
реалізації в діяльності міліції: Дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2000. –
С.37-38.]). Громадянином вважалася особа, яка була наділена певною сукупністю
прав та обов’язків.
Найстаріше писане право Стародавнього Риму – Закони XII таблиць були прийняті у
451-450р.р. до н.е. Оригінал Законів не зберігся, тому сучасний варіант – це
спроба реконструкції оригіналу за фрагментами Законів, що наводилися у працях
стародавніх римських та грецьких авторів.
У Законах XII таблиць як суб’єкти судового процесу згадуються позивач, боржник,
свідок, цар або магістрат, які вели процес, а також радники царя. Обвинувачення
мало приватний характер, але у важливіших справах цар сам міг вимагати винних
до суду. Процес відбувався у формі вислуховування сторін, після чого цар
виносив вирок. Аналізуючи тексти Законів, робимо висновок, що одним з найтяжких
злочинів поряд із державною зрадою, знищенням посівів, вбивством було також
лжесвідчення. Про це свідчить, зокрема, п.23 таблиці VIII: „Викритий у
неправдивому свідченні скидався з Тарпейської скелі” [50] [81) [50] Из Законов
XII таблиц // Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. Т.1 / Под
ред. К.И.Батыра и Е.В.Поликарповой. – М.: Юристь, 1996. – С.86.]).
Судовий розгляд на початку носив здебільшого цивільно-процесуальний характер і
зводився до визначення розміру суми, що повинна була відшкодовуватись
позивачеві. Кримінальний процес набув характерних рис, чим став різко
відрізнятися від цивільного, тільки в період республіки під час правління
Корнелія Сули, який захопив Рим у 83р. до н.е. Основною стадією кримінального
процесу був судовий розгляд. Під час перевірки доказів в першу чергу проводився
допит свідків, причому деякі особи не допускалися до свідчення у справі, а
саме, вільновідпущені проти своїх патронів, діти проти батьків. Свідки-раби
піддавалися катуванню, вільні свідки перед допитом складали присягу. Замість
обвинувача та обвинуваченого в суді, як правило, виступали судові оратори, які
виголошували похвальні промови на користь тієї чи іншої сторони. Документальне
підтвердження цьому знаходимо в Юстиніанівських кодифікаціях права, куди
входили книги стародавніх мудреців, яким принцепси надавали владу складання та
тлумачення законів, а саме у Дігестах (Пандектах), книзі 22, титулі 5 „Про
свідків” читаємо: „3. (Калістрат). ... Тому по відношенню до їх особи має бути
з’ясовано: ... чи не є він ворогом того, проти кого дає показання, чи не є
другом того, на користь кого дає показання. Оскільки свідок допускається ...
коли показання дається ні заради вигоди, ні в силу дружби, ні внаслідок
ворожнечі ... 4. (Павло). Юлієвим законом про державні суди передбачено, що
ніхто не повинен викликатися проти своєї волі для свідчення проти тестя, зятя,
вітчима, пасинка, двоюрідного брата, двоюрідної сестри, двоюрідного племінника
і тих, хто знаходиться у більш близькому ступені (спорідненості) і що не
повинні примушуватися давати показання як свідки патрони проти
вільновідпущених, а також вільновідпущені проти пат
- Київ+380960830922