РОЗДІЛ 2
Формування київського чернечого чину у ХVІІІ ст.
2.1. Юридичні підстави формування чернечого чину у ХVІІІ ст. в Російській
імперії
Механізм формування складу монастирів у ХVІІІ ст. обумовлювався значною мірою
чинними указами, регулюючись в першу чергу законодавчими актами Св.Синоду –
верховного органу управління православною Церквою в Російській імперії. Проте
слід брати до уваги, що правові підстави функціонування монашества, зокрема, у
питаннях формування складу обителей, диктувалися світською владою. Становище
Церкви в Російській імперії залежало від персонального ставлення царственної
особи до тих чи інших церковних питань. Тому доцільно проаналізувати основні
положення законодавства ХVІІІ ст. стосовно поповнення іночого чину і показати
становище чернецтва за окремих царювань в межах обраних хронологічних рамок.
Законодавство часів Петра І стосовно монашества однозначно оцінюнювалося
дослідниками ХІХ та ХХ ст. як "сухопрактичне", що має утилітарно-державний
характер [88Наприклад: Знаменский П. Законодательство Петра Великого
относительно православного духовенства // Православный собеседник. – 1863. – №
11. – С. 373–375.]. Всіма постановами і розпорядженнями, які носили
поліцейський характер, переслідувалася мета зробити монастирі корисними державі
[89Смолич И.К. Указ. сочинение. – С. 260.]. Прагматизм прослідковується і у
відношенні до питання комплектування складу іночества (намагання використати
монастирі як притулки для солдатів тощо).
Основні положення щодо поповнення обителей ченцями закладені ще у
"Прибавлении" до Духовного Регламенту (травень, 1722 р.). Заборонялося приймати
чоловіків молодших 30 років; постригати: дітей без дозволу батьків, крім
випадків, коли ті чинили заборони і перешкоди на шляху любові до Бога;
військовослужбовців, не звільнених від служби; селян без звільнення або
неграмотних (лише за імператорським указом); осіб, обтяжених боргами та
судовими справами; людей з інших єпархій. Регламентувався постриг одружених та
жертводавців. Описувалася процедура самого постригу: бажаючий прийняти
монашество мав витримати трирічний "іскус" під наглядом старця, принаймні
чотири рази на рік сповідатися та причащатися під час постів; тільки після
свідчень духівника про життя послушника з дозволу архієрея дозволявся постриг
[90Духовный Регламент, тщанием и повелением всепресветлейшого державнейшого
государя Петра Первого, Императора и Самодержца Всероссийского, по соизволению
и приговору Всероссийского Духовного Чина и Правительствующего Сената, в
царствующем Санкт-Петербурге, в лето от Рождества Христова 1721, сочиненный
(далі – Духовный Регламент...). – М., 1866. – Изд. 3. – С. 120–132.]. Відразу
зазначимо, що деякі з цих приписів або не діяли взагалі протягом ХVІІІ ст., або
були замінені чи уточнені іншими наказами та постановами. А відтак, слід
зосередити увагу на подальшій законодавчій базі стосовно прийняття в
монастирі.
28 січня 1723 р. був виданий указ, згідно з яким у Синодальній області (з 1742
р. – Московська єпархія) і архієрейських єпархіях вимагалося зібрати
якнайшвидше відомості про монахів, в обителях надалі нікого не постригати, а на
місця, що звільнялися, призначати відставних солдат [91ПСЗ. – СПб., 1830. – Т.
VІІ (1723–1727). – С. 18. – № 4151.]. Це розпорядження, на думку
П.Знамєнського, призвело б до повного знищення монашества як духовного чину
[92Знаменский П. Указ. статья. – С. 383.]. 31 січня 1724 р. дозволено приймати
в обителі семінаристів після трирічного "іскусу", які досягли 30 років
[93Харлампович К.В. Указ. сочинение. – С. 552–553.]. Указ ("Объявление, когда и
какой ради вины начался чин монашеский...") теж обмежував і регламентував
постриг; ділив іночество на "землеробів" та освічених (тих, які готувалися до
номінування архієреями, мали посідати різні церковні посади та поширювати
освіту) [94ПСЗ. – Т. VІІ (1723–1727). – С. 230–233. – № 4450.].
"Объявление...", складене за участі Феофана (Прокоповича), є своєрідним
підсумком прагматичної політики Петра І стосовно монашества (у ньому містяться
основні погляди імператора на чернецтво [95Смолич И.К. Указ. сочинение. – С.
263.]). Проте указ так і не набрав чинності через смерть Петра.
Наступниця імператора Катерина І (1725–1727 рр.) продовжувала політику свого
попередника. 3 березня 1725 р. підтверджено указ від 28 січня 1723 р. Приймати
у монастирі дозволялося лише вдівців священиків та дияконів за їх бажанням та з
дозволу архієрея після трирічного "іскусу" і при умові наявності вільних місць
в обителях, а також потреби в священослужінні [96ПСПР. – СПб., 1881. – Т. V (28
января–5 мая 1727). – С. 29. – № 1492.].
Дещо пом'якшеним стосовно постригу було законодавство під час короткого
царювання Петра ІІ. 13 листопада 1727 р. наказано "всякого чина людям, кроме
тех, которым указами запрещается, желающим монашества пострижение милостиво
разрешить" [97Там же. – СПб., 1889. – Т. VІ (с 8 мая по 16 января 1730). – С.
109–110. – № 2076.]. Крім того, згідно указу від 9 липня 1729 р. дозволено
постригати присланих у монастирі солдатів за їх власним бажанням [98Там же. –
С. 357–358. – № 2237.].
Натомість, період правління Анни Іоаннівни (1730–1740) був для монашества
особливо важким [99Смолич И.К. Указ. сочинение. – С. 266.]. Імператриця
підозрювала чернецтво в опозиційності після того, як окремі його представники в
1730 р. не присягнули на вірність престолу [100Н.М. Русское монашество в ХVІІІ
столетии. (Исторический очерк) // Странник. – 1884. – Т. І. – № 3. – С. 433.].
Імперією прокотилася хвиля репресій ("розборів") проти духовенства, в першу
чергу –
- Київ+380960830922