РОЗДІЛ 2
ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ: ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД
2.1. Предмет землеоцінювальних робіт: ґрунтова родючість та способи її
вираження
При складанні ЗК розрізняють поняття ґрунту як природно-історичного тіла (із
усіма властивими йому природними ознаками й агровиробничими особливостями) і
землі як основного засобу виробництва в сільському господарстві. Відповідно до
цього і розрізняють загальну оцінку якості ґрунтів за згаданими ознаками,
властивостями і особливостями (так зване бонітування ґрунтів, встановлення
ступеня їх якості, визначення класів бонітету) і економічну оцінку земельних
угідь, визначення нормальної продуктивності, родючості земель. Звідси
випливають специфічні задачі і методи їх вирішення при проведенні кадастру і
оцінки земель.
Теорія і практика ЕОЗ [21,58] базується на відмінності різних ґрунтів з точки
зору їх родючості. Тому правильне визначення поняття родючості і її кількісний
вираз має велике практичне значення. З поняттям родючості безпосередньо
пов’язана складна і недостатньо розроблена проблема предмету кадастрової оцінки
земель. Звичайно, “кращі-гірші” землі у сільському господарстві розрізняють за
їх продуктивністю (родючістю). Але дійсна (ефективна) родючість землі
складається з двох компонент – природної та штучної, яка формується внаслідок
більшого чи меншого окультурення ділянки.
Ґрунтова родючість – найважливіша властивість землі, що характеризує її як
продуктивну силу, як основний засіб виробництва в сільському господарстві.
Вона, поряд з людською працею, зумовлює рівень продуктивності землеробства. З
поняттям родючості безпосередньо пов’язані проблеми оцінки земель і ЗК. Від
того, наскільки правильно трактується це поняття, значною мірою залежить успіх
наукової розробки згаданих проблем і ефективність застосування її результатів у
практиці організації використання земельних ресурсів і регулювання земельних
відносин.
Специфічна властивість землі – ґрунтова родючість – докорінно відрізняє її від
інших засобів виробництва. Здатність землі постійно відновлювати свої
властивості в процесі правильного використання зумовлює продуктивне
застосування послідовних витрат і рентні відносини в сільськогосподарському
виробництві. Біля витоків розробки проблем природної продуктивності землі та
ефективності витрат в сільськогосподарському виробництві стояли класики
економічної науки – А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс тощо [99, 168, 187].
Під родючістю ґрунту розуміється її здатність забезпечувати врожай, рівень
якого залежить від об'єктивних властивостей самого ґрунту, умов клімату і
розвитку культури землеробства. Родючість – продукт тривалого історичного
розвитку самої землі і сільськогосподарського виробництва на ній. Вона
зумовлена, з одного боку, природними процесами ґрунтоутворення і, з іншого
боку, наступним впливом господарської діяльності людини на створений природою
ґрунт. Прийнято розрізняти два види родючості [21] – природну й економічну. У
такому розмежуванні видів родючості відбивається насамперед база, джерело її
формування. Вживається і ряд інших термінів: родючість природна і штучна,
потенційна і дійсна (ефективна), абсолютна і відносна (диференціальна,
різницева), офіційна та ін.
Природна родючість зумовлена самою природою: якістю ґрунту (фізичними,
хімічними і біологічними його властивостями), а також особливостями клімату.
Якість ґрунту визначається вмістом у ньому речовин, необхідних для живлення
рослин. Однак тільки наявності цих речовин у ґрунті недостатньо для того, щоб
судити про рівень ґрунтової родючості. Ґрунт може містити великий запас тих чи
інших поживних речовин, але в той же час бути недостатньо родючим на даному
етапі його використання. Прикладом цього можуть служити торфові заболочені
ґрунти, темно-каштанові і чорноземні ґрунти посушливих південних степів, кислі
і засолені ґрунти. Тому недарма ще в минулому столітті проф. А. І. Шпаків ввів
розмежування понять багатства ґрунту і його родючості [21].
Розбіжність понять багатства і родючості ґрунту зумовлена невідповідністю
наявності в ґрунті факторів (елементів) родючості і доступності їх для
реалізації рослинами. Вона пов’язана також зі здатністю людини регулювати дію
цих факторів, зокрема активізувати природні процеси і підвищувати родючість
штучним шляхом. Багатство ґрунту характеризує його потенційні можливості.
Кількість поживних речовин у доступній для рослин формі складає на кожному
етапі лише незначну частину в порівнянні з загальними запасами їх у ґрунті. Це
означає, що можливості росту продуктивності землеробства знаходяться в
залежності від розвитку хімічних, технічних і інших засобів впливу на землю і
її родючість. З розвитком науки і техніки людина все більш успішно, свідомо
направляє процеси життя рослин, регулює дію різних факторів у критичні моменти
їх росту і розвитку.
Дійсна родючість — те, що фактично реалізується в процесі виробництва. Саме
вона характеризує продуктивність землеробства. Але в кожен даний момент рівень
дійсної (ефективної) родючості означає лише певну ступінь у реалізації
природних потенційних можливостей землі. Крім того, потенційна здатність землі
підвищувати дійсну родючість не обмежується лише запасом даних ґрунту від
природи елементів живлення рослин і наявністю природних кліматичних ресурсів. З
розвитком техніки, зростанням виробництва і застосування добрив, засобів
хімічної і водної меліорації природна, потенційна, а також дійсна родючість
ґрунту примножується штучним шляхом, у процесі виробництва.
Меліоративні роботи тривалої дії (наприклад, зрошення), які змінюють фізичні,
іноді і хімічні
- Київ+380960830922